польські бездомні в Берліну...

Артур Дарга зупиняє автомобіль у станції метра в берлінський дільниці Kreuzberg. Іде підземним переходом на другу сторону вулиці. Вже майже 22 година. Перехожих мало, кроки в тиші відбуваються глухою луною. Лампи освітлюють паркет теплим світлом, стіни гинуть у мороці.

Дарга впевнено іде у сторону купи шмаття в кутку. Навколо потоптані паперові стаканчики, коробка з-під пиці. Удушлива вонь мочи, сира та алкоголю. «Хелло, майн Фрейнд, честь приятелю!”, - мовить голосно. Купа оживає. Поволі, з-під ковдр вилонюється голова. “Гутен абенд!”, - волає Дарга. Очі з-під гриви волосся дивляться непритомне. «Добри вечір…”. Дарга переходить на польську. Невиразні слова, в які потрібно вслухуватись. Поляк.

 Польську мову в Берліну чути щораз більше. Але, не тільки в торгових галереях чи в учельнях. Польська домінує також на залізничних вокзалах на нічліжках, усюди, де збираються бездомні. Лічба бездомних за владою в столиці Німеччина іде на п’ять тисяч. Проте позаурядові організації говорять про 10-11 тисяч. З тієї лічби якихось 80 процентів походить з Центральній Європи, Домінують Поляки. Усі інши походять з балтійських країн, Румунії, Болгарії.

 ЗИМНОБУС

 – Третина наших гостей є з Польщі, - підтверджує Ульріх Нойгебауер, шеф сезонній нічліжки „Stadtmission”, євангельській «місцевій місії” при головному залізничному вокзалу. “Гостями” називають бездомних в благодійних організаціях.

Ще 10 літ тому чужоземці становили тут їх меншість. Так, Поляки також були, але звичайно кільки людей в одну ніч, пригадує собі Нойгебауер. Тепер, за пару літ, з’являється їх ще більше. А разом з ними й більше проблем.

Перед усім: мова, а радше її незнання. Бездомні найчастіше не знають німецьку мову, не спосіб їм порозумітись. Працівники і волонтери почали вчити польську мову. До побутовій комунікації достатньо, але не до вияснення складних ситуацій. А конкретне, - їх складній ситуації.

Артур Дарга от вже чотири роки ночами вимірює Берлін. Працює для „Stadtmission” як керівник „Kltebus”, «зимнобуса” – автотранспортера, що має узимку нести допомогу бездомним там, де вони акурат є. Щодня з листопаду до кінця березня. Розвозить чай, каву і шоколад, а також ковдри. Інформує про нічліжки. Хворих туди відвозить, бо вони самі не можуть туди дістатись.

123...

далі буде

http://tygodnik.onet.pl/31,0,79872,na_dnie,artykul.html

Agnieszka Hreczuk z Berlina / 17.03.2013 Na dnie

Артур є одним з нечисленних затруднених, більшість становлять волонтери. І для Артура ця місія є більше ніж праці. Удень працює у власній невеличкій фірмі, обслуговуючи житлові будинки. У „Stadtmission” попросту хоче допомагати. Працевлаштування Артура було щасливим даром долі, - й для „Stadtmission”, й для бездомних. Бо Дарга народився і виховувався в Польщі. Знає мову, викликав довіру. Такий янгол сторожа для польських бездомних.

КШИШТОФ МАВ ДОБРИЙ ДЕНЬ

Тунелі, покинути крамниці, лавки в парках. Артур знає, де ночують бездомні. Щохвилини дзвонить мобільний. «Хелло, Артур тут, Kltebus der Stadtmission”. Дзвонять поліціянти, рятувальники або перехожі з інформацією про бездомних. Багаторічна цілеспрямована акція принесла наслідки. Узимку інформація про „Kltebusie” є усюди: плакати, реклама на інфоканалах в метро, інформація в пресі, радіву, телебаченні. “Побачиш бездомного, дзвоні”. «Хочеш надати фінансову підтримку зимовій місії, прийшли СМСа”. Вже кільку літ в Берліну ніхто не замерз.

Наступна зупинка тієї ночі: покинута барка на каналу Шпреє. Нетронутий свіжий сніг перед трапом. Темні вікна, з вибитими рамами. Артур був тут кільки разів останніми днями. Знає, що у трюму мешкає Поляк: Кшиштоф (ім’я змінене) зі Шльонську, в Берліну вже два місяці. Раніше був водієм вантажівки. У Берліну його мала чекати праця. Оказалось, що то нелегальний бізнес в якогось Цигана, говорить Кшиштоф. Грошей не було, залишилась вулиця. Нема куди повертатись. – Жінка вигнала мене з дому, коли ще їздив по Європі. Діти? Не хочуть мене бачити, - махає рукою. - Вона їх напустила на мене. Дітям вже досить за тридцять літ.

– Хочеш ще? – питає Кшиштофа Артур. Термос парує, з нього наливає чай до пластикового стакану. Артур традиційно намовляє на нічліг в схрону. Кшиштоф традиційно відмовляється. – Добре мені тур, - каже. На підлозі старе упакування, пластикові торби. Там, де спить Кшиштоф, спальний мішок та стара ковдра. Зимно і вологе. – Добре? Бо ж тут можна замерзнути, - переконує Артур. – Помиєшся, з’їси щось гарячого.

Але Артур учора мав добрий день. Знайшов стільки банок і склянок, що за «fanda” (з нім. Мови Pfand, kaucja) купив цілого курчатка з вертела в барі. Їв його два дні. Та ще вистачило на три пляшки плодового вина, оповідає задоволений Кшиштоф. У світлі ліхтарика видко почервонелі очі. – Ще є на життя, - шепоче Кшиштоф.

123...

далі буде

Agnieszka Hreczuk z Berlina / 17.03.2013 Na dnie

TEUFELSKREIS, себто ДИЯВОЛЬСЬКЕ КОЛО

Бездомні Поляки = це найчастіше чоловіки після тридцяти літ. – Жінки трапляються рідко. Але, якщо вже є, то справді у злому стані, - оповідає Артур. Практично усі вони залежні: від алкоголю або наркотиків.

Артур вважає, що в Берліну алкоголікові живеться легше. – Берлінці є зарозумілі та завжди кидають якійсь гроші. Самі ж бездомні збирають пляшки та віддають у скупку. На дешевий алкоголь завжди вистачить, - тлумачить. З вокзалів чи станцій метро ніхто не виганяє бездомних, інакше ніж в Польщі, на п’яних дивляться скрізь пальці. Не вільно пити в приміщенні, але вже п’яний може ночувати. Щовечора перед нічліжкою при головному залізничному вокзалу стоять шереги пляшок, опорожнених «гостями” перед переходом порогу нічліжки.

–  для залежних від алкоголю або наркотиків це Teufelkreis, диявольське коло, - говорить Артур. - З одного боку рятуємо від замерзання, подаємо руку, а, з другого, позволяємо скочуватись на дно.

Нуль сентименталізму. Але Артур знає, що говорить. Сам 20 літ було був залежний від алкоголю, потім героїну. Роками вдавалося йому обманювати родину. Та врешті жінка зорієнтувалась, одійшла з дітьми. – Повинна була зробити це раніше, - каже Артур ствердно.

Тоді приземлився на вулиці, на самісінькому дні. З тих часів пам’ятає небагато, тільки проблиски з рідких періодів тверезості. Пам’ятає, що іноді зупинявся у нього блакитній „Kltebus”. Якийсь чоловік давав йому гарячий час і шоколад. Намовляв на нічліжку. Безуспішно. Вже пізніше, в новому житті, після виходу з залежності та релігійному впливу, цей чоловік стане колегою Артура, а він сам буде возити бездомних до нічліжки. Іноді давніх товаришів з вулиці. Тих, які ще живуть. Й щораз більше бездомних Поляків.

ЯНГОЛИ

Проте бездомні Поляки у Берліну не завжди хочуть допомоги. Так вважає Анджей Фікус, Поляк. Фікус – це офіціальний «янгол”. Влада Берліна дійшла до висновку, що проблема бездомних в Центральній Європі сама не розв’яжеться. Не хотіли вони зникнути з краєвиду столиці. Напроти: після 2011 р., коли Німеччина відкрила ринок праці для громадян нових держав Унії (окрім Болгарії та Румунії), з’явилось їх ще більше.

Соціальні служби врешті дійшло до висновку, що може буті щось би вдалося, коли б можна було з отими бездомними порозумітись. Точно на початку зимового сезону 2012 р GEBEWO (громадська організація в Берліну) створила проект „Frostschutzengel”. У вільному тлумаченні: «Янголи, стражі, які уберігають від морозу”. Фікус оцієї назви не любить. – Така штучна, патетична, - каже.

http://tygodnik.onet.pl/31,0,79872,3,artykul.html

джерело: 25.03.2013.

(з польської мови переклав: А. Грабовський,)

16.07.2013.; Дебальцеве

 За достовірність першоджерела несе відповідальність його автор.

При перекладі дається обов’язкове посилання на джерело.

Перекладач не завжди згідний з думкою авторів