Для когось ми ялнголи,
Для когось ми демони
Хтось оберігає нас
А хтось лише терпе нас.
Для когось ми привід літати під небом,
Для когось найгірше й нікому не треба.
Хось мовчки на нас спогляда краєм ока.
А хтось тихо вірить - ми щастя дорога.
Хтось кожну хвилину до зустрічі, з нами, рахує
Хтось зірку б дістав, але сили бракує.
Хтось скаже можливо, що так не буває
Але то реальність і я це вже знаю.
Ми воїни свого життя.
І поки бємся без зупину,
Керують нами почуття,
Тримаючи нас до спочину...
Ми воїни, лиш обернись -
Побачиш бій з собой кривавий.
У намаганні не скоритись -
Ми коримось втратив звитягу...
Прозорі крила розпустила нічка.
Стемняється уже з усіх боків,
І де-не-де зявляються мов свічки,
Зірки поодиноких ліхтарів...
Дерева перестав гойдати вітер,
Гілки втомились від утіх,
Їх тихо поглинає темний вечір,
Щоб зрідка чути лише листя сміх...
Натомлене бешкетництвом повітря,
Нарешті спокій відчуває свій.
Замінить спеку свіжість непомітна.
І дасть спочинок пилу із доріг...
Прозорий блиск очей блакитних,
Мов в дзеркало дивився в даль,
У морі сліз своїх пролитих,
Знаходив погляд, лиш печаль...
А море тільки додавало
У тугу ніби більше сліз.
Воно гойдало і кричало -
Ти більш туди не повернись....
І сльози віри, що море
Назавжди їх розтопе біль,
Що біль в байдужість перетворе,
І вітер їх розвіє пил...
