Межиріцьке святилище-курган

Межиріцьке святилище (курган) знаходяться на відстані десь семи кілометрів, за східною околицею села Межиріч, Дніпропетровської обл. Дивом в плині часу збережена унікальна споруда, яка з висоти дельтаплану має форму величезного краба, або павука. Величезний зрізаний конус з чітким кільцем по верхівці. По верхівці три отвори-підкови на північний схід, на південь і на захід. Біля отворів – величезні «вуса», по чотири симетрично з кожного боку намагаються на-півкільцем обхопити таку ж площу круга, як і котловина. Котловина вражає розмірами і дивними пагорбами – курганчиками в глибині. Орієнтовні розміри: довжина кола основи зрізаного конуса біля 250 метрів, по верхівці – 120 метрів, діаметр котловини вгорі – десь 40 метрів, найбільший вус – 65 метрів. Сонце вранці на сході заглядає в східний отвір – підкову, при заході – в західну «підкову». А південне вікно, мабуть, служило для спостереження за заходом Сонця в дні зимового сонцестояння. Майдан – це гран­діозний, неповторний календарно-обсерваторний комплекс. В наших географіч­них, природнокліматичних умовах з спекотним літом і суворою зимою було важко жити без обліку часу. Дізнатись, коли починається той чи інший сезон (а в цілому – новий річний цикл) далекі предки могли по руху Сонця, Міся­ця, зоряного неба. Спостереження, спілку­вання з небом входило в обов'язки мудрих жерців. Для цього використовувались щербини-підкови. Сонце заглядало в ці отвори під різним кутом, а по центру – в дні осіннього і весняного рівнодення. Спостерігали схід або захід Сонця над яким-небудь орієнти­ром, який показував на точку сходу або заходу Сонця в моменти весняного і осін­нього рівнодення, зимового чи літнього сонцестояння і оголошували про початок нового сезону. Для спостережень викори­стовувались майданчики в котловині. Якусь роль, мабуть, відігравали “вуса” – змієвидні вали, які відходять від отворів, внизу назустріч один одному. Між вусами-валами були (згідно класичного визначення майданів) пагорбки і лунки, можливо і стовпи, вони відігравали роль орієнтирів, коли Сонце з'являлось із-за горизонту або ховалось на ніч. А ще велись спостереження за Місяцем. Сонце рухалось по небосхилу зі схо­ду на захід, а Місяць – з заходу на схід. Спостерігали за Сиріусом: після семидесятидобової перерви перед сходом Сонця на горизонті з'являлась найяскравіша, зірка – Сиріус і сповіщала про літнє сонцестояння. Придивлялись до Юпітера з його два­надцятирічною циклічністю. Отже, Межиріцьке святилище – це місце для зв'язку небесних і земних явищ, для обліку часу, для спілкування з Місяцем, Сонцем, далекими зорями. Ця версія вимагає, крім логічних міркувань, наукового підходу, наукового обґрунтування. Для цього треба глянути на майдан не лише мені, але і науковцям, по-новому. Як з висоти («большое видится на расстоянии»), так і в іншому, глибинному аспекті: психологічному, з висоти здобутих знань світовою археологією. Для переконливості приведу чотири приклади відкритих зовсім недавно стародавніх календарів-обсерваторій. Найбільш відомий з них – англійський Стоунхендж (“кам'яний сарай”, “висяче каміння”). Багатьом відомі телевізійні кад­ри: в отвір з двох каменів з перекладиною падають сонячні промені. Це – Стоунхендж. Споруда у формі кілець з гігантських каменів-валунів, оточених трьома холами з лунок (по 30, 30 і 56 лунок – останнє коло). Все це оточено двома великими валами діаметром 100 і 115 метрів. Вхід дивиться на північний схід. На вході – кам'яний стовп-менгір. Якщо стати в центр комплек­су, то через кам'яну арку можна бачити Сонце якраз над менгіром в день літнього сонцестояння. В інші дні точка сходу Сонця знаходиться справа від менгіра, і за півроку вона опише по горизонту дугу в 78°. Реєструючи схід Сонця над менгіром, можна вести облік часу. Цій споруді більше 4 тисяч років. В 1963 році дослідники висловили припущен­ня, що це храм і гігантська обсерваторія одночасно. Вчені доводять, що складна архітектура Стоунхенджа могла поперед­жати про сонячні і місячні затемнення: одинадцять особливих точок комплексу дають 16 точних напрямків на Місяць і Сонце. А кут між Сонцем і Місяцем в дні зимового і літнього сонцестояння дорівнює 90°! В Німеччині недавно знайшовся свій Стоунхендж: розкопано стародавній храм, якому 7 тисяч років. При аерофотозйомці чітко видніються два набори концентричних кіл. Діаметр найбільшого – 120 метрів. Є двоє воріт: північно-східні і південно-східні. Камені культової споруди чітко орієнтовані по Сонцю в момент літнього сонцестояння. Вчені Румунії припускають, що знай­дені нещодавно кам'яні круги і квадрати – не просто ритуальна споруда, а кам'яний календар, причому досить точний. Він був створений даками. Даки – народ, який 2050 років тому утворив на території Румунії міцну і незалежну державу. І ще свіжа, знахідка. На території Ізраї­лю (до 1967 року це була територія Сирії) випадково в 1968 році на найвищому па­горбі Голанських висот було виявлено цікавий об'єкт. Вперше його побачив військовий льотчик з літака, бо поблизу розгледіти його важко. З великих кам'яних валунів складено п'ять концентричних кілець з найбільшим діаметром 152 метри. В центрі – курган діаметром 20 метрів. Є два виходи; на північний схід і південний схід. Вчені, які зацікавились цим, об'єктом років сім тому, визначили, що в 3000 році до нашої ери перші промені Сонця літньо­го сонцестояння світили через північно-східні ворота в центр кургану. В той же момент південно-східні ворота показували на Сиріус, Цій споруді більше 6 тисяч років. Називають її “круги рефаїмів” (рефаїми – біблейське плем'я богатирів-гігантів). Ймовірно, що це була астрономічна обсерваторія і небесний календар. Вчені намагаються розгадати: навіщо для кален­даря чи обсерваторії така масивна, гранді­озна споруда, яку можливо розгледіти лише зі значної висоти. Йдуть пошуки розгадки іншого призначення цієї спору­ди. Стрілка компасу в цьому місці веде себе неспокійно, але пласти залізної руди не виявлені.   За статтею Лариси Охотник