Революційний Гегель

Георг Гегель

Граффіті французького травня 68-го

Існує хибна думка, що "революційну" теорію принесли ліві матеріалісти, начеб то, за виразом того ж Енгельса, революційність була в Гегелі так би мовити латентною, ним самим не усвідомленою. Так наприклад Збігнев Бжезинський в своїй праці "Велика шахівниця", котра по-суті є маніфестом американського імперіалізма, каже, що Карл Маркс перший хто поставив на перед практику, а не лише теорію. Карл Поппер взагалі стверджував, що Гегель був оппортуністом і "оспівував" правлячий режим. Якщо Гегель і симпатизував Прусії, то не в такому жополизанню, в якому Поппер лиже дупу лібералізму, не дарма ж Фонд Сороса главний росповсюджувач праць цієї ліберальної собаки.

Ну полишемо собачку крупного капіталу і просто недоумка Поппера осторонь. Я про Гегеля, а конкретніше про те, що саме Гегель був революційним, і не в плані революційності його мислення, а в плані того, що сам хід його положень і філософії змагає до революційного втілення. Це б було б не минучим, навіть якби брехунець Поппер був правий, що Гегель жив "на зарплатню пруських бюрократів" (от тварі ліберальні, не люблять прусаків і зрозуміло чому, Вернер Зомбарт і Ернст Нікіш показали наскільки прусачеське розуміння дисциплінні, геройської самопожертви і лютеранської солідарності не сумісні з блеянням Поппера про "відкрите суспільство").

Головний закид від революційного гегельянського крила до самого Гегеля був в начеб то "містицизмі" Гегеля, їм не подобалось його розуміння духу. Він вважався чимось спірітуальним і містичним, хоча на правду ніякої містики щодо духа Гегель не писав. Неомарксисти, зокрема Герберт Маркузе переглянув це положення, віришивши просто підмінити поняття - на місце духа поставити розум і це начеб то знімає неприяття матеріалістами філософії Гегеля (ну і прибрати Абсолюнтий дух, бо це щось теологічне). Але знову мимо. Для окреслення того, що ми іменуємо розум Гегель використовує безліч слів і Danken, i Vernunft,  i Sinen, і т.д. хоч звісно всі вони мають різне значення, але відношення до Geist не мають, тому у випадку Маркузе (як і Лукача, як і Адорно) ми зустрічаємось зі спробою інтерпретації Гегеля зліва. Були такі спроби і зправа, наприклад Штраус або Ільїн. Як на мене також мимо. Тут до цього питання правильно підійшов Джованні Джентиле і деякою мірою Бенедетто Кроче.

Джованні Джентиле вірно зауважив, що якщо ми мислимо дух (Geist) як деякий факт, ми мислемо не діалектично. Дух є не фактом, а актом. Тобто дух є реалізацією ідей (ідеї тут в суворо платонівському розумінні як ейдос), наснаги до цієї реалізації. Іноді Джентиле вірно заміняє Дух на термін Volonta, тобто Воля. Воля не в сенсі свободи, а воля в сенсі вольового акту (тому до речі мені не подобається, коли махновський лозунг "Воля або смерть" переіначують у "Свобода або смерть", воля більш потужне і більш змістовне слово). Звідси, якщо правильно усвідомити Гегеля рушійною силою є не якась містика, а саме вольовий акт. Гегель не дарма так абсолютизує саме суб'єктивний дух на противагу якійсь об'єктивний реальності, адже саме суб'єктивна воля здатна нести зміни, златна творити історію, це фактично твердження величи самих духовних носіїв.

Гегель вже у передмові до "Феноменології духу" (у другому Бамберзькому виданні Гьобхарта) кидається з критикою на ідеалістичну філософію Якобі, Шеллінга та ряду інших, за так зване "абстрактне споглядальництво", де він зокрема критикує Шеллінга за його твердження абсолютної єдності сущого, кажучи, що якщо твердити, що в темноті всі коти сірі і на цьому зупинятись, то це лише доводить те, що комусь нема що сказати. Буття є реалізованим, вважає Гегель, лише якщо воно з форми абстракції отримало свою матеріальну сутність і таким провідником між абстракним ідеальним і конкретним матеріальним є якраз дух. Абстракція, навіть сама прекрасна немає свого повного накопичення, допоки вона не стає конкретним. І це на правду перший призив з'єднати теорію з практикою. І буквально вся філософія Гегеля просякнута цим: історію творить саме дух і не якийсь містично-абстрактний, а саме суб'єктивний. Безумовно існує Абсолюнтий дух і його можна розглядати і теологічно, і філософські, але важливе інше - якби не розглядати цей Абсолют він в повній мірі познається лише через відчуження себе у форму матерії, а звідси будь-яка духовність є духовністю в повній мірі, якщо вона виражена на ззовні. Буття-саме-в-собі є лише гола абстракція, в той час як конкретизація наступає лише крізь буття-на-зовні. Ідея без дії є лише абстракція і задача полягає у її втіленні, без цього вона є неповною.

Більшість міфологічних і релігійних доктрин виходять з тези, що людину людиною робить саме дух - не матерія, не душа (греки наприклад і душу вважали матерією), тобто людину людиною робить акт, а не абстрактне існування. Тут ми зустрічаємось з першою серйозною критикою гуманізму. Гегель не приймає абстрактного окреслення людини даного лібералізмом і просвітництвом. Цю тезу дуже добре розвинув французький інтегральний націоналіст, учень Сореля, Юбер Лагардель. В своїй праці "Синдикалізм" (Syndycalism), критикуючи демократію, Юбер пише:

"Політичне суспільство виходить не з розгляду реальних людей в їх практичному житті - робітників, капіталістів, землевласників і т.д. - а з типу абстрактної людини, позбавленої усіляких відчутних якостей і що дорівнює самому собі  на усіх рівнях суспільного життя - громадянина. Завдяки цій фікції, можлива віра в те, що люди мають рівні права, не дивлячись на своє суспілье положення, що вони являють собою рівні вартості, котрі треба лише скласти разом, що закон їхньої діяльності виявляє волю їхньої більшості".

Сучасний французький філософ П'єр Розанвалон в своїй праці "Утопічний капіталізм: історія ідеї ринку" ("Le Capitalisme utopiqe. Historie de l'idee de marche") грунтовно показує, що Гегель першим відкрито і фундаментально виступив проти ідеї "вільного ринку", ідеї лібералізму і навіть вже тоді передбачав "настання суспільства споживання". Гегель розвінчував ідею "вільного ринку", як диктатуру абстракції, котра редукує конкретну людину у абстрактну людину абстрактних потреб. Гегель у "Філософії права" розвінчує міф просвітників про ідеальне "громадянське суспільство", де начеб то якщо всі будуть діяти в стилі Адама Сміта для власної егоїстичної користі, наступить щастя. Гегель вимагає встановлення політичної влади над діяльностю економічною (від чого і Поппер, і фон Гаєк сратимуть цеглою). 

Отже Гегель затятий борець з усім абстрактним, а звідси те, що в будь-де потрібна конкретизація, а конкретизація значить матеріалізацію будь-яких теорій, то це й є вимога практики. Маркс же критикуючи Гегеля за "дух", взяв систему Гегеля без нього, звідси ідея "діалектичного руху матерії" самою по собі або підкоренною певним "абстракнтим законам". Наприклад, що капіталізм неминуче призведе до соціалізму, а звідти до коммунізму. Це стало головним посилом оппортунізму європейських ліваків, котрі пішли в прислужники олігархам, начеб то все само собою стане. Не маючи спрямовуючої сили будь-які зміни не можливі, а зміна це вольовий акт, породження духу людини. Людина живе лише в своїх здобутках і поразках, жрати гамбургери і чесати дупу не значить бути людиною. Тобто підміна суб'єктивнивного духу об'єктивною реальністю у матеріалістів перший крок до оппортунзму.

Луї Альтюссер писав, що революційний рух є революційним лише постільки поскільки він а) самоусвідомлює себе як процес і б) розглядає те що треба подолати як систему. Цим він відрізняється від лібералів. Ліберали кажуть, що поганим може бути президент, диктатор, депутат або навіть аспекти системи (кудахтання про коррупцію), але ніколи вони не скажуть, що скажімо сама система ліберальної демократії порочна. Взагалі розуміння лібералами самих себе як системи в них немає, вони співають про права людини чи свободний ринок, але не те, що є системою. Яскравим виразом недолугості лібералів є наприклад те, що коли їм кажеш про негативні аспекти сучасного положення, вони скажуть: "так оберіть другу партію-президента-канцлера", тобто розуміння того, що сам вибір є всередені системи і немає ніякого сенсу лібералам не зрозуміло (не всім, Джорд Сорос напевно дуже добре це знає). Отже революційність можлива лише при системно-процесуальному мисленні, а вперше окреслив системно-процесуальне мислення Гегель, і як показував Луї Альтюссер в лекції "Про зв'язок Маркса з Гегелем" саме у Гегеля Маркс взяв це системне діалектичне мислення, те що потім викинули опортуністи єврокомуністи і соціал-демократи (ліберали взагалі люблять Маркса після очищення його від Гегеля, тому на Заході в "пристойному" товаристві говорити про Маркса ((звісно говорити про "економіку", а не революцію)) - це свідчення освідченності, а про Гегеля - ледь не фашизм, хіба що його окремими мелодрматичними цитатками або робити такі профанації як Фукуяма, хоча нагадую прикол в тому, що Фукуяма читав Кожева, але ніколи не читав Гегеля, в чому він зізнався, але встиг себе виставити знавцем гегельянства).

Ще один важливий аспект, це дуже прискіплива увага Гегеля людському мисленню і національному характеру. На цей аспект також мало звертали увагу ліві революціонери, вважаючи істинним якусь абстрактну "об'єктивну дійсність". На це зверне увагу Антоніо Грамші, який відмовиться від космополітичного характера революції, приділить увагу тому, що Маркс називав неважливим "надбудовам" - тобто культурі. За це Грамші серед коммуністів отримає ярлик єретика. Щоправда в другій половині ХХ століття під впливом Мартіна Хайдеггера ліві спробують звернути увагу на психологію, але зробили це комічно - приплівши до Маркса Фрейда. Абсурд в тому, що більш буржуазного психолога ніж Фрейд треба пошукати, тому Фрейдомарксизм була відверто абсурдна концепція, котра призвела до ще більшого відчуження в суспільствах заходу і перетворила лівих вже остаточно на недолугих істот "хіппі-революцій", для яких революція - це свободний трах і наркотичне забуття, а нонконформізм це валятись укуреним на асфальті з голою дупою.

Гегель же вперше звертає увагу, хоч на думку Хайдеггера і Хайдеггер це добре обгрунтував, не занадто, але перший на способи мислення і що головне на так зване "побутове мислення", котре "абстрактно не розпізнає сутність речей". Це абстрактно-побутове мислення є добрим полем маніпуляцій, чим сьогодні вдало користуються маркетологи, зомбо-ЗМІ і яким взагалі маніпулює система. Мартін Хайдеггер зробить ще ривок в цю сторону, сказавши, що ось-буття (Dasein) полягає у екзистуванні і покаже, як це екзистування "падає" (Fallen) у побутовість, а по-суті як самість втрачається і що головне "розпилюється" по внутріщньомирному-сущому, по-суті відбувається в термінах Лукача (хоч Гегель про уречевлення перший сказав, хоч до кінця і не розвив цю тезу) уречевлення людини, об'єктивізація і механізація. Грубо кажучи людина в суспільстві споживаня стає сама предметом, а це рабська свідомість за Гегелем. Одномірна людина терміном Маркузе (гарний термін, але до самої праці є питання).

Молох революцій в ХХ столітті, спроба лівих, провалилась і Антоніо Грамші вдало показав, що діючи "однією гребінкою" коммуністи провалились, в той час як лібералізм виявився більш придатний до "проблем в окремо взятій країні". Щоправда в актив лібералізму це не запишеш, адже діючи підступно, як паразит, лібералізм виявився ще більш могутньою уніфікаційною силою, перемалючи молохом ринку всі етноси і нації в єдину "одномірну людину", тупоумного споживача. Глобалізація це доводить, а те що ліваки замість протидії глобалізації торочать про якусь "альтер-глобалізацію", свідчить, що вони так і не навчилися нічому. Нація за Гегелем є емпіричним виявом національного духу, котрий, як показав Джентиле, слід розуміти як культуру. Кожен етнос, будучи організмом, має свій характер і вираження його - це його культура. Поваги до національної культури, до національного міфу - намагався лівих навчити Грамші, але результату поки що не видно. Живучи в своєму світі "економізму", словами Грамші або "вульгарного марксизму-ленінізму" словами Лукача, тобто суто матеріалістичного, навіть споживацького світогляду всі ці анархо-комуно-маоїсти, зосередившись не на боротьбі з ліберальною системою, а на розкладанні національних культур своїми мульткультурностями і просування різних божевільних гомо-ідей, перетворили революцію у фестиваль, чим вдало користується система. А ставлення лібералізму до культури висловив "великий борець з фашизьмом" Андреас Умланд, котрий дійшов до маразму, кажучи, що американці зберегли німецьку культуру тим, що там і при американській оккупації продавались баварські сосиски. І ця падла вважається якимсь там експертом. Для таких імбіцилів як Умланд дійсно німецька культура це сосиски, тому що унтерменш ніщо іншого не знає, крім жрать, срать і ржать. 

Грамші писав, що "усілякий інтелектуальний рух неодмінно стає національним, якщо він має "ходіння" в народ" і цього не треба боятись, по-суті Грамші висловлює тезу (тому то він і декотрою мірою єретик і прозваний "оппортуністом" в совку), що лише національно-народне є революційним, в той час як коспополітичні ідеї притаманні "еліті", яка відірвана від народу. Космополітизм за Грамші контрреволюційний. "Альтер-глобалістам" не завадило б почитати "Тюремні зошити". Про це казав і Гегель, ведучи мову про "національний дух". Звісно тут не ведеться мова про "ліберальний націоналізм" чи пак "ліберальний патріотизм" (ярими виразниками ліберального патріотизму є наприклад сучасні США чи Росія, але такий "патріотизм" немає нічого спільного ані з ідеями Грамші, ані з ідеями Гегеля, якого очасто намагаються інтерпретувати в руслі такого примітивного етатизму, любов до нації і любов до бюрократичного апарату різні речі, а тим паче підміна одного іншим, що демонстрував совок своїм "савєцким патріотизмом" або сучасна Росія чи США, так званим "американським патріотизмом" або сучасні спроби дугінського інтерптування любові до Путіна крізь ідеї Еволи (бідний великий Чорний барон), це все химера).

Отже Гегель перший розкрив діалектичний зв'язок між матеріальним буттям і станом свідомості (і саме діалектичний, а не стаціонарний залежності одне від іншого у Маркса), задовго до Грамші і Юліуса Еволи (цікаво, що як Грамші серед лівих єретик, так і Евола серед правих, навіть тих, що захоплювались Геноном. На жаль так буває, поглинені своїм примітивним догматизмом люди не усвідомлюють важливих речей, що кажуть "недогматичні єретики").

Вчення Гегеля революційне і найбільш революційним в його вченні є те, про що забули всі революціонери - вчення про дух. З цієї позиції видно, що революційним є не якийсь економічний клас, революційним є стан - спільнота людей об'єднаних спільним духом, духом наснаги до зміни оточення, людей, що духовно не впадають в опортунізм, а роблять словами Юліуса Еволи "повстання проти сучасного світу", повстання тотальне. Це люди, яких гнітить затхла міщанська атмосфера ліберальних суспільств, в яких нудота від примітивних буржуазних цінностей, яких верне вд слів "стабільність" і "комфорт", які мають бути головною чеснотою порядного бюргера. Це як казав Ернст Юнгер "партизани, які пішли в ліс" (який розуміється метафізично), бо в "лісі" ще лишається щось живе, стихія екзистенції, справжньої, а не убогого матричного існування якогось офісного планктона, задоволеного новим девайсом. Це ті, хто думають відомим лозунгом французького травня 68-го: On ne revendiquera rien, on ne demandera rien. On prendra, on occupera - Ми не будемо нічого вимагати і просити. Ми візьмемо і захопимо.

Гегель безумовно незручний філософ, він, гад такий, змушує думати в суспільстві де думати не треба, головне розвага, шоу, такий суспільний Діснейленд, McWorld, перманентий карнавал суспільства споживання. Хоча еліти всеодно на нього дивляться з недовірою, а раптом в самій гущі ліберального фестиваля, хтось почне думати? Тому Гегеля наприклад ще у 80-х вивели з університетського курсу в США, вивчаючи його максимум по Кожеву, тому то товарищ Фукуяма нічого не знав про Гегеля, бо банально його не читав (хоча що заважало йому купити книгу Гегеля?). Тому то в США і можливо, щоб така посередність як Фукуяма вважався "знавцем Гегеля", а його примітивні "роздумування" вважалися філософією (хоч віддамо йому належне, сам він відхрещується від звання філосфа і правильно роибить). Тому в 90-х вивели Гегеля і з університетських курсів у Франції, максимум вивчаючи думки Жана Іпполіта про Гегеля, а сам Гегель там не потрібний. Гегеля ж неможливо спожити, Гегеля неможливо перетворити у карнавал (хоч Фукуяма і спробував). Для системи удобоваримі усілякі постмодерністи з їхньою ахінеєю в стилі Дельоза про "шизоаналіз" або про "машини бажання". Їм подобаються думки полудурка Джорджо Агамбена з його теорією "планетарного середнього класа", в якому мілкий буржуа вже нарешті знайде сенс свого безцільного існування, бо "не буде тяготитись соціальною відповідальністю" (дійсно на чорта та відповідальність "паланетарному середньому класу"?). Щоправда не зрозуміло у Агамбена, коли якийсь тубілец перетвориться на "середній клас", хто буде гарувати для того, щоб різні "менеджери" вели своє "щасливе" паразитичне життя в стилі "work, buy,consume, die"? Або до смаку системі божевільні ідеї божевільного комуніста Антоніо Негрі з Майклом Хардтом, де коммунізм виявляється наступає ("прізрак бродіт по Європє"), а боротись треба асоціальною, але легальною поведінкою (типу зробив ірокез і набив на дупі портрет Че Гевари - вже зробив вклад в світову революцію), а ось коли в "бідноту" почнуть вживляти механіку, то взагалі стане рай - засоби виробництва об'єднають з пролетарем і будем всім рай в всесвітній "Empire". Брэд сивої кобили, але від якого західний "інтелектуальний істеблішмент" пісяв окропом в захваті від "тонкості думки" (ті інтелектуали, які вправно носять своє почесне окреслення "гівна нації"). Їй подобаються усіляки пост-постструктуралісти, які замість розробки революційної теорії, займаються проблемами "відчуження тексту", лінгвістичними знахідками і побудовами "ненасильницьких мовних ігр в суспільному тексті" (начебто це все має якийсь сенс) a la головний ідеолог французького ЛГБТ Юлія Крістєва. І "нєсть їм числа" цим інтелектуальним паразитам, вже мовчу про бульварну публіцістику та шоу-бізнес (хоча сьогодні вже все шоу-бізнес).

Гегель небезпечний для "щасливого життя" споживачу (як і багато хто і Юліус Евола, і Антоніо Грамші, і Ернст Юнгер, і Ернст Нікіш, і Мартін Хайдеггер, і Карл Шмітт, і Освальд Шпенглер (іщ чьо надумав - пруський соціалізм!). Гегель призводе до радикалізму, антитолерантності, нетерпимості і не дай Боже до революційності. І не кажіть, що я не попереджав, не привиди Господи, ще хтось вздумає читати усіляких радикалів. Краще вже про "планетарний середній клас" "грядущого суспільства". А ще краще взагалі виконувати свій "громадянський обов'язок" ходінням на вибори і не заморочуватись.