Боротьба системи та антисистеми як сенс 21 століття
- 09.11.13, 15:41
У 1974 році в рамках Трьохсторонньої комісії (це така дуже елітарна організація, де збираються елітарні кола з Європи, США та Японії) Семюел Хантінгтон, Мішель Крозьє та Джоджі Ватанукі склали звіт з назвою "Криза демократії" (він є на офіційному сайті комісії). Основний сенс доповіді, що демократична модель, як певна легітимуюча система зайшла в кут. Зокрема в доповіді зазначається:
"Демократичний дух - індивідуалістичний, популістськитй, зрівняльний і нетерплячий до відмирання класів. З однієї сторони цей дух послаблює традиційні загрози для демократії, що походять від церкви, аристократії та армії. З іншої сторони він здатен формувати внутрішню загрозу і підривати всі форми об'єднань, послаблюючи соціальні зв'язки, котрі з'єднують в собі сім'ю, бізнес та співтовариства. Будь-яка соціальна організація потребує, в якійсь мірі, нерівності і різниці у функціях. В тій мірі, в якій зростання нравів демократії роз'їдає це все, вирівнюючи вплив в цих групах, вони руйнують основи довіри і кооперації між жителями і створюють перепони для об'єднання з будь-якої спільною метою."
Також звіт вираховує в скільки грошей обходиться демократія і робить висновок, що ця іграшка занадто дорога. Індивідуалізм і все більше споживацтво відповідно формуюють все більші запити, вважають Хантінгтон, Крозьє і Ватанукі, а політичні лідери змушені йти на повідку у запитів зажирілих мас. Запити мас все більше фрагментуються по політичному полю, демократія дезорінтується, не маючи ніяких змог в самій собі знайти якогось стимула, що здатен був би мобілізувати розніжені та індівудуалізовані маси.
Безумовно не треба вважати, що звіти таких серйозних людей в таких серйозних організаціях є якимись жопоголічними стенаннями, це ж не демагоги Карасьови якісь, це фактично аналітично-прогностичні плани. В період з 1974 року втекло багато води і ми мало помітили створення доволі активного і впливого класу на політичній арені світу, який грубо кажучи можна назвати міжнародною бюрократією. Міжнародна бюрократія все більше емансиповується від отих вимогливих національних мас і так само відмежовується від національних бюрократій. Це бюрократія ООН, МАГАТЕ, ЮНЕСКО, ЄС, Ліги арабських держав (яка часто останнім часом має окрему думку навіть від країн, що її створювали, таких як Саудівська Аравія) і т.д. Ця прослойка міжнародної бюрократії входить у все більшу взаємодію з транснаціональними кампаніями, котрі все більше об'єднуються в єдину структуру і згідно з цюрихським університетом їх вже лише 130, але вони володіють 50% ресурсів світу.
Всі міжнародні події останнім часом мають один ледь помітний вектор, а саме оппозицію і конфронтацію міжнародної глобальної бюрократії та бюрократій національних. Як казав у 2011 році у Франкфурті-на-Майні Вольфганг Шойбле, міністр фінансів Німеччини, в глобальному світі термін суверенітет втрачає свій сенс, як такий суверенітет національної бюрократії над масами народу. Але лишаються скажімо островки таких суверенних бюрократій, як скажімо був Ірак Саддама Хусейна, як є Сирія Башара Асада, є скажімо Іран з міцною владою клерікальних кругів, Білорусія Лукашенко, Венесуела Чавеса донедавна. Міжнародна бюрократія звинувачує національні бюрократії у непрозорості, а фактично в суверенній владі над своєю країною, що вважається в сьогоденні фактично диктатурою. Наприклад в Китаї пройшла доволі непомітна подія, а саме з приходом до влади Си Цзиньпіня відбулася масштабна чистка бюрократичного апарату, деяких саджали до в'язниць чи навіть страчували. Під банальною тезою "нової мітли" є більш глибоке підгрунтя для цієї події - Си Цзинпінь це виразник нового класу китайського бізнесу, космополітичного крупного капіталу в той час як ним чистилася бюрократія так званої "шанхайської групи", лідером котрої був Цзянь Цземінь, це група китайської партократії, котра керувала в оперативному режимі китайським бізнесом з такої "суверенної" точки зору, що виражалося у визиску цієї прослойки багатих шанхайців. Період Ху Цзінтао був періодом міжцарства, коли відхід Цзян Цземіня супроводжувался гарантіями йому збереження влади для його групи, але вже новий генсек остаточно вичищає апарат від такої доморощенної квазібуржуазної групи на користь групи, що ЗМІ охрестили "група Тайцзидан", тобто чиновникі залежні вже від транснаціональних китайських груп. Сам Си, за данними західних журналістів агентсва Bloomberg, через свою родину має вкладень у транснаціональний бізнес у розмірі 20 мільярдів доларів.
Тут варто звернутись до футурулогічного прогнозу ще однієї серйозної людини - Жака Атталі. Французький єврей Жак Атталі є доволі впливовим гравцем тої таки міжнародної бюрократії, він був радником президента Франсуа Міттерана, є постійним членом Більдербергського клубу, засновник і перший голова Європейського банку реконструкції та розвитку в 91-93 роках. Він написав книгу "Millenium. Winners and Losers in the coming World Order". Жак Атталі починає з історії становлення, причому робить це на диво в традиціоналістському руслі, чим показує, що розуміє справжній сенс подій, однак на відміну від традиціоналістів - для нього позитив те, що для традиціоналістів негатив. Існувало на його думку три форми правління - сакральний порядок, порядок сили і порядок грошей. В часи сакрального порядку заправляли священника-жреці, в порядку сили заправляли - королі, князі, царі, а в новому світовому порядку правлять ринок і капіталізм, що возводе на п'єдестал гроші. Гроші володарь сьогодення вважає Атталі і як традиціоналіст з ним в цьому не сперечаюсь, щоправда для Атталі, на відміну від мене, це абсолютний позитив.
Отже проаналізувавши історію, Атталі заглядає у майбутнє. Атталі каже, що формується новий клас, який він називає Global nomad - глобальний кочівник, причому цей кочівник має дві ієрархічних позиції - це гіперкочівник та інфракочівник. Гіперкочівник - це олігархія, котра поступово емансипується від національної бюрократії і стає таким космополітичним гравцем, що не прив'язанний до будь-якого національного утворення - в них активи в усіх куточках світу, капітал розподілений в різних банках світу, вони живуть в деяких містах одночасно. Як наприклад наш Коломойський живе в Швейцарії, активи в нього є навіть в Австралії або Фірташ, який працює через швейцарські кантони і має бізнес наприклад в Росії. Ці кочівники вже не залежать від якихось національних інститутів, а прив'язані до глобального ринку і міжнародного капіталу більше ніж до свого паспорту (паспорта може бути і декілька, як у того ж Коломойського, паспорт України, Ізраїля, вид на мешкання у Швейцарії або у Ахметова, в якого син якщо не помиляюсь вже громадянин Великобританії). Безумовно така емансипація гіперкочівників потребує винайдення ними певної легітимізуючої системи, яким і є стає ота розпухаюча міжнародна бюрократія, що подавлює бюрократії національні на користь певних міжнародних структур - ООН, ЄС, Ліга арабських держав, Тихоокенський самміт, Євразійський союз і т.д.
З іншої сторони виникають цілі маси інфракочівників - це маси людей, котрі стають відірваними від національних територій і національних культур і кочують по світу в пошуках більш вдалої пропозиції на ринку праці. Це переважно кольорові з Третього світу, але не тільки - ті самі українці або поляки на заробітках в Росії чи ЄС ті самі інфракочівники за Атталі. Це еластична робоча сила, котра здатна замінити оті індивідуалізовані маси, котрі потребують вже занадто багато, але в той же час якийсь французький міщанин не бажає йти мити туалети, що будуть робити інфракочівники, однак поступово з розвитком їхньої інформаційної освіти заміщуватимуть мілких буржуа в містах і в середніх ланках оперативної роботи, бо для гіперкочівників безумвоно така еластична робоча сила "понаєхалі" більш рентабельна за місцевих, котрі вимагають дуже вагомих соцпакетів. Це не дивина сьогодні, скажімо в Нью-Йорку 60% мешканців мігранти, в Абу-Дабі - 80%, в Москві - по різним оцінками від 30% до 70%. Безумовно такі інфракочівники перевторяться на остаточну безлику масу без роду і племені, якими дуже легко маніпулювати. Врховуючи демографічну кризу білої раси, кольорові інфракочівники будуть все більше окуповувати європейські землі. Фактично інфракочівники - це орда, котра захоплює європейські землі і має сприйяння міжнародного олігархату.
Майбутнє перевториться в нову систему - фактично мегаполіс-периферія. Мегаполіси це будуть крупні ділові бізнес-центри з повною анаціоналізацією, такі як Нью-Йорк, Лондон, Париж, Берлін, Абу-Дабі і т.д., з іншої сторони периферія де будуть лишаться певні маси, котрі на відміну від мас мегаполісів, лишатимуть якусь етнічну і культурну ідентичність, але якогось серйозного тону в глобальній політиці задавати не будуть, лишаючись таким сировинним додатком до мегаполісів.
Нещодавно відбулась доволі цікава подія, також мало помічена ЗМІ - це промова нового короля Нідерландів Віллема-Олександра. Фактично король оголосив смерть держави соціального благоденства і перехід на модель, яку він охрестив держава соціальної участі, в якому держава більше не має дбати про людей, а лише люди самі повинні дбати про свої соціально-економічні потреби. Безумовно Віллем-Олександр з династії Оранських, "славної" династії, що стояла в авангарді буржуазних революцій у Нідерландах та Великобританії і є одним з членів елітарного клубу Європи (династія Оранських наприклад заснувала Більдербергський клуб), знає про що він говорить.
Рене Генон в книзі "Царство кількості і знаки часу" казав, що в майбутньому суспільство повернеться до квазітрадиційного устрою, але який матиме тільки зовнішні ознаки традиційності, а в суті своїй буде ще більше антитрадиційним ніж секулярний модерн. Становлення цієї квазітрадиційності можна бачити. Жреців замінює глобальна сітка медіократії, яка формує суспільний дискурс. Національна буржуазія емансиповується від національного бюрократичного апарату і перевторюється на квазіаристократію, котра вже не залежить від мас. Політична буржуазна еліта перетворюється на обслуговуючий персонал нової аристократії. Масам починають втокмачувати, що час "свободи, рівності і братерства" закінчується. Старий ліберальний дискурс про "світле майбутнє" де держава має померти або хоча б відійти в тінь закінчується, натомість говориться, тим же Жаком Атталі, що нові виклики потребують глобального контролю за безпекою громадян і фактично держави об'єднуються в крупні блоки, такі квазіімперії, котрі мають слідкувати за кожним кроком громадянина - камери повсюди, системи слідкування, глобальний іфнормаційни контроль (зараз чув, що наш уряд запускає проект, що кожний новонароджений має бути внесений в спеціальну іннформаційну базу, де будуть біометрічні дані, зокрема відбитки пальців). І маси кричать ура, бо масам треба комфорту і безпеки проти "загроз".
Але в цьому всьому я бачу і позитив. Позитив в тому, що розчинення нпаціональних бюрократій, котрі завжди є буржуазним класом, створює у мас вакуум самоідентичності, котрий треба заповнити чимсь новим, ніж застарілим відношенням до бюрократичного державного апарату. І тут два варіатна - або індивідуум розчиняється у космполітичній мегаполісній постлюдині без роду і племені, або починає себе самоіндифікувати з більш традиційними самоіндентифікаторами, насамперед культурою, етносом і расою, котра вже не залежить від бюрократичних механізмів. Цим самим відбувається отаке передбачене Ніцще розділення на надлюдей і недолюдей, тобто недолюди як космполітична маса, загублена в своїй жадобі до комфорту і грошей, і надлюди, котрі відкривають для себе інші виміри Буття. Розідлення на недолюдей і надлюдей чітко окреслює контури ворога - систему в цілому, а не як скажімо якась конкретна держава, конкретний чиновник, конкретний олігарх - система вимальовується більш чітко як глобальна система і вибір стає перед кожним ким бути системним чи антисистемним. Нарешті окреслюється такий глобальний фронт, є чіткі виразники ворогів у кожної з груп - або скажімо для постлюдей це терористи-радикали ,які заважають "мирному і комфортному" співжиттю в єдиному світі, або система в цілому, її обслуговуючий персонал і постлюди, які стоять на сторожі цієї системи для умовно кажучи надлюдей, для яких є цінності вищі за суто людські і обивательські. В політичний дискурс 21 століття безумовно вийде на перші плани теологічний аспект, аспект расовий та аспект соціальний і кінець кінцем це призведе до розділення світу на два табори системний і атнисистемний. Кожен буде робити свій вибір. Я згоден в цьому плані з Дмитром Корчинським, що в 21 столітті опозиційна боротьба можлива лише в форматі Хізболли, тобто такий рух антисистемних бойових груп носіїв надлюдських цінностей в теологічному, расовому і соціальному аспектах як боротьбу за міфічну (в доброму сенсі цього слова) соціальну справедливість проти глобальної системи.
9
Коментарі
Гість: lkjmn
19.11.13, 18:54
Уся сутність боротьби з антисемітизмом втілена у словах: "Антисеміт - це не той, хто не любить жидів, це той, КОГО не люблять жиди."
Lost_paradise
29.11.13, 19:07Відповідь на 1 від Гість: lkjmn
Євреї безумовно в тренді створення космополітичної глобальної бюрократії, бо вони за природою космополіти, хоча космополітизуються не тільки євреї: китайська еліта, японська або навіть арабська, взяти хоча б, що в авангарді "єгипетської революції" стояв оцей партократичний клас міжнародної бюрократії, наприклад сьогоднішній прем'єр Єгипту Аль-Баблауї колишній чиновник ООН і Ліги арабських націй. Безумовно оця кліка і стояла за поваленням як колишньої суверенної єгипетської військової влади, так і влади Мурсі
Perovdupu
310.11.13, 23:03Відповідь на 2 від Lost_paradise
Так. Але це не прменшує єврейського вкладу в ці процеси як головних попихачів. Без них ці процеси не йшли б такими темпами. Вони де каталізатор,але завжди рушій цього лайна.
Lost_paradise
410.11.13, 23:15Відповідь на 3 від Perovdupu
Безумовно і Френсіс Паркер Йокі на цю тему дуже гарно все описав в книзі "Імперія" без такого трибунного антисемітизму, але все по -суті. Щоправда це не завадило тому, що його посадили в каталажку в США і він загинув при "тємничих обставинах".
Lulu
511.11.13, 11:53
Ну, так.
І Дж. Сорос у своїй книжці "плакався" на зростаючу суперечність між транснаціональним характером капіталу і національним характером державного устрою. Головний висновок: світовий уряд йому подавай...
Інше. Ну, от і хто тепер буде стверджувати, що передбачення Маркса хибні! Такі, як про концентрацію капіталу і глобалізацію пролетаріату. Капітал справді руйнує національні творення, як свого часу буржуазія перекреслила існування попередніх пануючих класів та монархій на їхній основі. А тепер, як Ви нам тут розповіли, це просто відкрито оголошується.
Ось ця системна штука і має вибухнути, а не "світова революція", як її намагалися штучно організовувати такі "марксисти" як Ульянов, Джугашвілі, Бернштейн. Природа любить більш вишукані речі