минуле

Майже пів року я сама. Намагаюсь жити далі і не озиратись назад. Але, так чи інакше, минуле про себе іноді нагадує…Нещодавно зустріла «подружку»…так, ту саму, яка на даний момент зустрічається  з тобою. Ми навіть не привітались одна з одною, лише обмінялись короткими поглядами, але від цього не менш паскудно.  Відразу накрила хвиля спогадів і неприємних думок…Раніше були певні стосунки, які ми з тобою будували достатньо довго, щоб досягти якихось результатів. А зараз немає нічого, можна сміливо викреслити з життя 3 останніх роки. І хто в цьому винен? Риторичне питання…Чому у тебе є все і ти себе чудово почуваєш, а мені доводиться починати все спочатку, з чистого аркуша? Так, я все ще НЕ змирилась з тим, що тебе аж ніяк не зачепило те, що ми розійшлись. Чому страждаю одна я? Коли були разом - страждала я, і знов всі неприємні почуття і біль дістаються мені. Може забереш хоча б частинку собі?

А знаєш, незважаючи на те, що минулому все ж таки іноді вдається мене наздогнати, я живу..живу без тебе і починаю нові стосунки. Але це так складно пізнавати іншу людину, знаходити спільну мову. Ну чому не можна починати відразу з певного рівня, а не з 0? Можливо, тому що так цікавіше? І я думаю про тебе все менше..тільки тоді, коли мені про тебе хто-небудь нагадає.

Мені подобається бути самій, але іноді не вистачає звичайного спілкування з людиною, яка просто вислухає мої божевільні думки і щось скаже у відповідь, неважливо що саме…просто вислухає.