Дорога додому

Преамбула: Випало мені якось, будучи молодою мамою, прослухати повчальну історію дитячого психолога :
"Часто спостерігаємо картину йде дитина з мамою, капризує, втомився. А мати починає кричати на власне дитя словами "Не ний, йдемо швидше і т. д". і порадив мудрий психолог перекласти відповідальність на плечі дитячі "мовляв придумайте що ви заблукали і попросіть дитину вас проводити, і вона сповнена власної значущості і
відповідальності за матір перестане нити і ви швидко дістанетеся до точки призначення і буде у вашій сім'ї повне взаєморозуміння".

Наслухалася я усього цього напередодні поїздки з сином у відпустку у Болгарію в славне містечко Созополь. Містечко, до слова сказати розташоване на двох мисах, на одному розташовано старе місто, де усілякі кафешки ресторанчики і в цілому дуже красиве і нове місто з готелями і т. д. Так от кожен вечір ми гуляли хвилин по 40 з нового міста в старе погуляємо повечеряємо і повертаємося з сином в нове місто в готель.

І пам'ятаючи мудру пораду психолога я кожен вечір зображувала важку втрату пам'яті і географічний кретинізм "синочку, мама загубилася, веди нас додому". Працює на усе 100%, жодного разу мій син не засумнівався і не почав нити. Я була щаслива мати.

А тепер власне амбула:
Дитину після відпустки відправила відразу до бабусі у гості. Через день дзвонить мені моя мама із словами "як тільки побачу уб'ю". З'ясовується: за столом де увесь колгосп зібрався почали випитувати мою трирічну дитину на предмет як йому відпочивалось у Болгарії. Він і видав "Та добре відпочивалось: щоночі сиділи з мамою у барі, а потім вона мені зазвичай говорила: "Синочка відведи мене додому бо я пам"ять втратила"...

від користувача Анна Цибина