Радіація

Ми курили на вікні 4 поверху. Ноги наші бовталися за вікном, і ми кожен думали про те, яка ж ця жизнь не справєдліва, но нам всьо равно похуй. В нас перебували величні енергії, вони насичували нас миром і любовю, хоча курили ми всього ліш козирний Бонд. У нас був почті шо дзен. Тихо капала вода на кухні, громко їблись біліотєкарі етажом више. У художніків грав БГ. Все це в купі і давало такий устойчівий дзен...

Аж тут яяяяяк йобне!

В одну мить всі вийшли із дзена, і побігли под кровать. Пару секунд спустя всі почали бігать, і ми теж бігали. Хтось казав "отето йобнуло не па дєцкі", ктось кричав "Ми всі умрьом", танцори питали "Так шо на ансамбль не йти?". І при цьому всі бігали, бігали даже обкурені хоровики, коли ми їх питали чо вони бігають ті відповідали "Чш, шоб не спалицця". 

Пока ми всі весело і озабочено бігали довгим общаговским коридором. Хтось приніс благую вєсть - "В пригороді, в селі газопровод йобнув".

Наша фантазія рисувала апокаліпсіс і разні сценарії мучітєльной смерті. Хтось уже даже пробував писать заповіта, "прошу оддать мою тумбочку...". Потому шо людям з развітой фантазієй ніззя давать обривочні свєдєнія. До вечора коли ми вже змирились із неізбєжним в общагу прикотилися перші подробності - йобнуло сильно, птіци горєлі на лєту, в селухі поблизості вікна повилітали, там ад ваще, всіх убило, кроваві мальчіки, пожарніки ушли на больнічний, будуть гасить танками". До утра канєшно ми не спали - пили успокоїтєльне од подпольщіка Клена в гомеопатіческіх дозах, і дуже надіялись, шо завтра отмінять пари. Бо яка б хуйня і катастрофа у світі не случалась, студєнту главне, шоб работала лавка в Клена, і шоб пари отмінили.

Пари не отмінили. Ми йшли всі сосредоточені на занятія, і дивилися в небо, там летіли вертольоти, тушить локальний ад. Ми даже представляли вже як городом ідуть танки, і дехто даже казав шо лічно чув і почті бачив як танки йшли по центру. Хотя якого хєра їм робить крюк через город, ніхто не понімав.

Шоб снять істєрію адміністрація таки скоротила пари. І то даже на скорочених ми обсуждали, шо йобнуло, чого йобнуло, які послєдствія. 

Може б і пройшов цей епізод мимо. Може б і не відклався він в моїй памяті, якби не один важний момент. 

У нас починалася репетиція, репетирували ми яку-то дитячу казочку з дебільним вінігрєтом героїв, де вінні пух влюбляється в осла із бременських музикантів, стандартне творчество студентів на досугє. І тут до нас зайшла викладачка. В неї був такий вид, шо мона було подумать шо брєжнєв воскрес, кого-то репресірував, опять спиздив золотий запас і снова умєр.

- Всьо, тщєтно в етом мірє! - сказала вона, і зробила таку паузу, за яку мона було бухнуть і протрезвіть, МХАТовську кароче паузу. Але ми мовчки дивилися і ждали вишшей мудрості. Коли Станіславський начав апплодірувать з того світу, вона продовжила:

- Кагда случілся взрив, пакалєбалась твєрдь, - тут уже завідував Островський, - зємля тронулась. - драматізм наростав, слабонєрвні плакали, - І в ето врємя обнажилісь урановиє пласти, на которих ми живьом, ані ізлучают радіацию. Ми єйо нє чувствуєм, но она єсть і разєдаєт нам кожу і кості, - Хічкок пішов застрелився нахуй од своєї бездарності, - здєсь фон, віздє фон, всьо фаніт... вот фон і вот фон, - тикала вона пальцями в портрети якихось діячів. - но ми можем еще спастісь. Чєрнобильци гаварілі, что радіация нє прістайот єслі випіть столовую ложку водкі із трємя каплямі йода. І так трижди на дєнь. Ну всьо работайтє дєті! 

І пішла.

Яка нахуй робота, таваріщі, після такого рассказа уже фізично ніззя було казать "Я Вінні пух, слігка пріпух", тємболєє бадьорим і веселим голосом. Ми вирішили йти по лікарство. Але нам невірилось в цілющі властивості водяри, тому ми вирішили піти прямо до Клена по самогон. Сначала купили чекуню, чверточку. Ну це ж всьотакі лікарство, хто ж лікарство літрами бере?!

Взяли ложку і йод і міряли гомеопатичні дози. Особо нєрвітєльні даже рисували йодові сєточки на інтімних містах.

Коли кончилась чвертка каждому попало по дві ложки, але репетиція всьо равно не получалась. Ми рішили не вийобувацця і від гомеопатії перейти до терапії. Хтось приніс сало і варення вішньове, хтось сирої капусти, хтось стакан і пару чашок, а ми знову сходили до Клена. Клен подивився на нас подозрітєльно "Нам на лічєніє", проторохтіли ми. Клена це не убідило, но лікарства він нам видав. 

Сначала ми продовжували капать йод в стакан і не казали тости. Потом уже розмішали прямо в баночці слоїк і почали толкать рєчі. Рекли ми шото пафосне, за здоровя, протів пожаров, за пацифізм... Хтось уже співав Цоя, хтось читав постапокаліптичну лірику Цвітаєвой. Піздєц назрівав.

Все б і закончилось локальним шабашем, обичної групи де нема жодного хлопця. Якби не Галя. З нами була Галя, скромна, стіснітєльна і вразлива дівчинка. Вона чогось рішила шо нада взять ще. Шо нада продолжать ліченіє, шо од терапії пора притсупать до реанімації ваще-та. Тому мовчечки взяла пусту баночку і пішла до Клена. Але вернулась.

- Тавшсшвсня, он ікі-та піздавт вшсшвсш, я гру, дай ічіца, а он гріт "Шо-шо", вшсвшвсш. Дурачок ккйта. Я іму інтлгнто повтрю, "дай ічіца. во днгі" А он гріт "пшла вон мллєтка кончная". Вот как пржить ето оскрблєніє?"

Ми пішли з Гальой вмєстє. Вийшов Клен побачив шо рядом с Гальой хто-то стоїть ровно і не дивиться в потолок і в пол одноврємєнно:

-Шо? - лаконічно уточняв розмір продажі Клен.

- Взд уран, пнміш, вздєєєєє, вапщіі-іііік уран. Он фніт, фон фон фон. - Тикала Галя, в двері Кленових сусідів. - нда піць вдку і жрать іод, ілі нааброт? Таня, скжи. І вот нам нада ічіца. По-ня-л?

Галя страдала, жестікулярувала, виражада мімікой все непроізносіме. Клен канєшно ніхуя не поняв із сказаного Гальою, але баночку налив і даже здачу дав.

Наступного дня з нас виходив уран... мєстє із водкой, мінєралочкой, салом і вішньовим варенням. А над нами стояла замдірєктора по воспєтчасті.

- Хто заставив художніків рисувать на фасаді двєрь в ад?

- Хто запускав самольотіки із конспектів по режисурі?

- Дєвочки, послєдній раз питаю, хто із вас організував маніфест под двором у дірєктора в час ночі???

- Хто написав на зданії горсовєта "Тут уран всім пі..."? Я вас питаю!!!!

Всі мовчали, потому шо був закон "Єслі я цього не помню, то ніхєра подобного і не було. А все шо кажуть злі язики, лож, піздьож і гнусна провокація".

/Татуся Бо/