А ця осінь, вже мрії розбиті....

Ти сумуєш, звичайно, потрібно,
в цьому плані ми всі як один.
Ти не з гордістю, а з стабільністю
хочеш нових найвищих вершин.

Адідаси, найки і рібоки,
У дівчат там подібне щось.
Схаменіться, будьте ж ви гідними.
Українці ми чи здалось?

Тої тихої, пізньої осені,
коли ми піднялися з колін,
закричали всі разом:"Досить з нас!
Добивали, та не змогли!"

Та зима, що змінила кожного
І забрала десятки життів,
нас зробила непереможними,
більш немає над нами катів.

Ця весна, що забрала майбутнє,
вбила нашу надію на щастя...
Зглянулась, і ми стали могутніми,
тепер нас, українців, бояться!

Але це ще не все, ще літо,
мудрий липень своїм пером
пише дітям історію світу
і пускає над тихим Дніпром.

А ця осінь, вже мрії розбиті,
не потрібно вставати з колін.
Я молюся, молюся щомиті
За солдатів та їх матерів.

Автор: Юра Кузьмич