Коктейль почуттів "YOU MENE NERVUETE" ЧАСТИНА 1.

1095 РВ

Відчуваю себе гривнею, яку хтось обміняв на доллар, а потім знов на гривню.

Здається, я з самого початку казала, що мені це не подобається. Не хочу і не буду. Це не справедливо. Я не згідна. Мені начхати на все, я хочу залишитися. Будь- ласка, дозвольте мені залишитися ще на 10 років, я вам за це заспіваю гарну пісню. Мені болить живіт, я, здається, отруїлася. З'їла грибочків, а вони були отруйні, ось вам і результат. Я розумію, що не виглядаю хворою, але це не означає, що мені зараз добре. Якщо ти так хочеш знати, мені так не прикольно. Ти мене хочеш залишити біля себе назавжди? Одне твоє слово і я посилаю усі свої справи під три чорти, залишаюся поруч з тобою, щоб тільки любити і обожнювати тебе. Не відвозь мене до аеропорту і взагалі, викинь білет у смітник будь ласочка. Мені начхати, що він коштує 250$. Для тебе ж гроші не головне і взагалі тобі для мене нічого не шкода. Чорт забирай, чого я говорю про це через три роки?

15 нескінченних хвилин... Прекрасний сонячний день вихідного дня, моє серце у полоні міста гір, великих та могутніх, на які я б дивилася вічність, бо це цікавіше за японські мультики про принцесу Кенді. Перед моїми очима пропливають чужі постаті, я їх не знаю, вони не знають мене, але мені хочеться відкрити вікно і запитати у кожного з них: за що мені це? Вони навіть не дивляться в мою сторону, вони кудись поспішають щоб культурно вбивать час. 

Усю дорогу ми слухали мою «Іллюзію», у мене було таке відчуття, що це круто. Ми відкрили вікна, усе місто слухало як я співала. Дивно, я співала її ідеально, так само, як під час остаточного запису у студії «Skandal Records». але час усе рівно минав і ось ми вже зайшли до аеропорту, супермен заплатив 30 долларів за те, що я дихала повітрям цього міста і настала Ця мить… І я розумію, що треба щось сказать, та нажаль у моїй голові жодної ідеї. 

Можливо інша леді, опинившись в моїй шкурі, почала б ото базікати про кохання або про те, що ті безсонні ночі, проведені разом, були особливими (родина Homo Stervius, вид Підлабузниця Звичайна). Якась потвора кинулася би в його обійми і сказала "я так не можу, моє серце не витримає розлуки з тобою, любове моя" і тоді ти б зрадів і ви щасливі та закохані повернулися у дім, де панує щастя (родина Homo Dinаmius, вид Вішалканашию Липка ). Можливо, добре вихована леді запросила б тебе на наступні вихідні до себе на романтичну вечерю удвох зі свічками та французьким вином (родина Homo Strаtegius, вид Білявка Легкозапальна). Можливо, якась емоційно- чуттєва британочка розцілувала би тебе і сказала "BAby, Oh my God, I will miss You so much but I must go. You know BAby..." (родина Homo Brehаlius, вид Змія Самовпевена)

Зі мною ніколи подібного не траплялося. Я не знала що казать, то дивилася на нього і мовчала. Мені не хотілося залишати його, але як інакше? Вирішила поводитися так, нібито я його Королева і він відпускає мене на тиждень додому вирішити справи, забрати ноутбук, підзарядку для мобільного і повернутися до нього, щоб бути тільки разом. Ну і, оскільки ми прощаємося рівно на тиждень, я вирішила грати роль такої собі Місс Скромність-  нічого не обіцяти, не плакати і не показувати, що мені сумно. Ось він якось серЙозно подивився на мене. В очах його можна прочитати турботу, ніжність і блиск від флакону "кохання". Ця гра очей могла замінити що завгодно, навіть черговий перегляд боксу чи мою перемогу у конкурсі краси. Ніколи б не подумала, що люди можуть буть взаємопов'язаними телепатами. За мить його погляд став тривожним і я відчула якесь таке напруження. Просто подумала, а що він зараз мені такого скаже?

– Ти нічого не забула вдома?

– Так. Любий, я забула шкарпетки, так що, коли ти їх знайдеш...

– ... то носитиму.

– На здоров'я. Ну, якщо чесно, то я справді дещо забула у тебе.

Він навіть не питав, що. Без жодних слів показав на серце і я відчула ніби мене вдарили електрошоком  з порцією льоду. Іноді слова просто зайва річ. ЦеЙ погляд таємничиЙ. Я дивилася на ці чорні очі, вони зводили мене з розуму. Який же він все- таки гарний. Мій принц. 

Ми поцілувалися, любий сказав, що зателефонує ввечері, коли я прилечу на батьківщину. Я переступила межу, за яку йому не можна було йти і гордою ходою пішла до паспортного контролю. Ти Йшов, не оглядаючись, ти поступово зникав, ти поступово танув серед натовпу неначе лід у склянці гарячого шоколаду.   

Ніхто не попередив, що за цією межею почалося інше життя (Бо мені, до речі, ніхто нічого не казав).