Фотоальбоми

      Альбом для фотографій... Мені його подарували по закінченню десятого  класу. Ой,  яка я була рада такому подарункові!  Тоді цей подарунок  був якраз дуже доречним, бо почалася нова частина мого життя. І так хотілося  створити свій портрет і портрет власного життя. До альбому  були вкладені фотопортрети і  прості аматорські фото рідних,  друзів, сусідів, а також й  фото коханого хлопця. Бо як без нього! Всі ці люди були частинкою мого життя, моєї історії,  і, навіть, мого іміджу. Незабаром  фотоальбом відправився разом  зі  мною у велике життя...
      Оскільки  життя моє час від часу змінилося, то з'явилися нові фотоальбоми: весільний, сімейний, вузівський  випускний, дитячий. А потім пішло і поїхало! На роботі мені знову дарували альбоми для фото.Туди я вкладала  фотографії, пов'язані із звхопленнями,  роботою, колегами, моїми заняттями, подорожами, природою! Їх стало просто багато!
       Новий бум презентації власного життя викликали соціальні мережі в Інтернеті. Фотоальбоми на любимому сайті  "I.UA", "Однокласниках", "Моем мире", "Фейсбуці" , "Вконтакті"  тощо. Це так привабливо і захоплююче!  Життєві перегони: в кого краще!
     Долі фотоальбомів - вони щасливі і привередливі,  як і долі їх власників. Кожен фотоальбом - це пам'ятка, яку оберігають і шанують. Однак фотоальбом - це предмет, і в нього буває зміна власника. Добре, якщо новий власник цінуватиме й шануватиме його як і попередній. І гірко, якщо фотоальбом в нового власника стає непотрібною річчю і він його,  в найкращому випадку - спалює, а іноді просто  викидає на смітник.Очевидно це залежить від того, наскільки яскравим і важливим було життя першого власника...
     Прожите життя... Воно зафіксоване в світлинках старого фотоальбому з бордовою оксамитовою обкладинкою. Жінка похилого віку ще раз і ще переглядає його, згадуючи з ностальгією пережиті моменти.Тут,   на фотографіях  є всі дорогі й близькі їй люди. Декого вже давно немає в цьому шаленому світі, інші знаходяться далеко і про їхнє  життя вона лише здогадується, або  знає з окремих телефонних дзвінків. Є й такі, про яких вона хоче знати все, однак  вони мовчать. Це син покійного чоловіка і його сімя. Так сталося, що після смерті її другого чоловіка відносини закінчилися. Жінка  з жалем згадує той час і просить мене, сторонню людину, завезти фотоальбом цим людям, мотивуючи  тим, що в ньому є фото їхнього батька і дідуся. Я виконую прохання старенької. Однак мене дуже вражає занадто спокійна і навіть дещо зневажлива реакція невістки, яка приймає  фотоальбом. І в  цей момент я підсвідомо розумію й уявляю його подальшу долю ...
...Фотоальбоми, вишикувані шеренгами в охайних шафах міської двохкімнатної  квартири. Їх дуже багато! Я була дуже вражена такою кількістю й чіткими підписами на оправах.Тут зібрано тисячі фотографій на найрізноманітніші теми  людського життя. Так-так, людина яка створила таку колекцію, працівник телестудії  і просто фотолюбитель. Фото стали  сенсом його життя. В нього немає сім'ї, зате є така прекрасна колекція! Пегладаючи фото, я поступово закохуюсь в результат цього великого творіння. Мені  так хочеться зробити щось значуще,  щоб зберегти й увіковічннити  таку неповторну колекцію!
 ... І от я знову повертаюся до власних фотоальбомів. На їх сторінках викладені моменти   мого  життя. Та чи стануть вони надбанням тих, хто буде після мене?...