пощастило мені сьогодні проїхатися тролейбусом. все добре у ньому: просторо, світло, чисто. сонечко світить, небо синє - хочеться співати! їдеш, зиркаєш сторонами, насолоджуєшся життям.

розумієш, який громадянський подвиг здійснив, не забруднивши повітря рідного міста, не затуливши тротуар чи дорогу, поставивши свого дорогоцінного коня там, де й козу важко припнути. та й гроші зекономлено - що теж великий плюс.

радість триває доти, поки не зайде всередину хтось особливий. особливий настільки, що краще мати міцний шлунок )) от цікаво, скільки треба не митися й не прати речі, щоб так смердіти? звісно, пережити це можна, але як же бути вагітним і людям із більш тонкою нервовою організацією?..

тож прошу, дорогі друзі: мийте хоча б під піхвами, перебуваючи у місцях загального користування, закликайте до цього близьких і знайомих, друзів. не соромтеся попередити людину, що вона починає "тхнути" - це може статися несподівано й непомітно для неї. зробімо світ кращим! ;-)

хороших вам подорожей!