Друга полиця.

15.02.10

Лиш на припічку...

Ви, - забутії... -

в глибинах, в потоках,

По закутках заткнуті...

Але все є ще живії,

Все є ще милії...

Духм"янії пахощі долі душевної,

Тої єдиної, непереборної!!!

Не облишуться - лиш застигне,

Не озветься..!

І бринить тою тугою гарячою,

Сльозою полум"яною.

Спогади... - що ж ви робите?

Чом турбуєте, не обходите?

Ой лишенько, усе ж добренько.

Чом ви котитесь, чому милії?

Чи то збагнути незбагненнеє?

То лиш попросту, та на припічку...

Чом не полишиш мене?

Біль ся, солодкая.

Йой буду слушать тебе, правдонько.

Поміж людьми добрими.

Тими сердешними,

Шо першими гукнуться, відцураються.

Ні! Не полишу тебе, родная!!!

Стогналося...,

Зривалося,

Лиш серце зоствалося

брудною іскрою.

Нечуваною гниллю, билося.

Усьо лишилося покірним телятком

На тому десятку.

Шоби сталося, так цуралося.

Стеналося та билося,

Піснею озвалося,

Не пустилося, не пустилося...

Тлумачення зосталося.

Сонце припічком покотилося, не лишилося.

Покотилося, покотилося -

Гарячою сльозою озвалося.

Все журилося...

Вільним осокором стоячи,

Поміж думок ходячи.

Се поділося щастячко...

Лишенько, йо.

Вільною птицею,

Засоромилось, відлетіло.

Се шукати тую цілую,

Полетіло.

Тую зримую, непокорную!

Шо лишає омріяні промені.

Де ти, солодкая?

Вільним янголом приснися, озовися, не журися...!

Ся ти маєш все на світі,

Ти володарка себе!

Не руйнуйся у розцвіті,

Збережися, чуєш? Збережися!!!

Отруїти тебе мало,

Закинути?

Щоб забула те, що чула.

Одголоски, сцени, дії.

Чую човгання старе.

Ніч...

Стук у двері.

Чую човгання нове.

Ніч...

Стук у двері.

Горе от ума!

Или от его потерянного отсутствия?

Упали, забыли,

Дверьми закрыли.

Усталые смотрят, заснуть все не могут.

Да нет же, спят!!!

....Од сну пробудились,

Забулись, закрились.

Дзвінкою темрявою...

Відпочивають.

Не полишаючи надію,

Вони все теплі ріки ллють.

І серце стогне у безвір"ї -

Не йдуть вони, не йдуть...

Мій камінь найкращий,

Мій камінь найбільший - Мій!

Відчинити не хоче, все плаче.

Хіба ж може каміння....?

Тоді, то ворота забиті,

просочують боляче.

Кров"ю облите,

Млочне, склочене.

Не скорилося, возгордилося,

І зосталося на тим боці.

Чому ж не озвалося?

На поміч мо, просилося?

Та ні ж бо!

Тільки саме,

Тільки саме опинилося...

Тихим омутом затянуто -

Но все еще дышит!

Стальною струною подвешено -

Но все еще бьется!

Семью замками завешено -

Но все еще, но все еще ~~верит~~.

Melkiades

Друга полиця.

Останні статті

Коментарі