" (...) після втрати А. я справді налаштувалась доживати виключно в компанії "іграшок", що ми з ним так люб'язно збирали на протязі багатьох років. І мені справді нікого іншого не хотілось, бо не уявляла, що іще з кимось зможу досягнути того над-неймовірного рівня близькості, якого ми досягли з А., а меншого мені не хотілось. Тому впродовж кількох років я регулярно влаштовувала дикі марафони самозадоволеня, свідками яких були тільки стіни та дзеркала у моєму будинку. А ще певно сусіди, бо жіноча стать взагалі перестала вітатись, а чоловіча навпаки - віталась якось надто вже мелодійно. Я не зважала. По ночах плакала : Боже, нащо Ти дав мені стільки пристрасті і забрав мого Коханого А.? Плакала і просила забрати потяг, бажання, здатність фантазувати, збуджуватись. Я мріяла не хотіти, забути, стати холодною. Я навіть свого гінеколога благала вколоти мені "щось, щоб я не хотіла"(...) Аж ось одного дня у відділі фруктів свого улюбленого супермаркету я побачила ... руку, що вибирала апельсини. Я навіть спочатку не помітила, що рука "пришита" до чийогось тіла. Я стояла як заморожена, приклеївши погляд до Руки, що тримала апельсин. Я уявила на місці апельсину своє тіло, груди,(...) Коли я прийшла в себе, то зрозуміла, що лежу на підлозі і якийсь чоловік намагається підняти мене та кличе " Допоможіть!!!" Коли однією рукою він припідняв мою голову, а іншою взяв мене за підборіддя, я раптом зрозуміла, що то і є власник Руки з апельсиною і... знову відключилась. Так ми познайомились."