Рубрика ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ

Василь Федорович Василашко (20 червня 1939) — український поет, журналіст. Заслужений журналіст України.

Народився 20 червня 1939 року в селі Куражині, нині Новоушицького району Хмельницької області.
1956 — закінчив середню школу в селі Калюс.

 1958 — закінчив Кам'янець-Подільський культосвітній технікум (нині Кам'янець-Подільське училище культури.

 1958 — завідувач, Іванківський сільський клуб Новоушицького р-ну.

 1958—1961 — служба в армії.

 1961—1966 — студент, Львівського державного університету ім. І.Франка.

 1965—1966 — завідувач відділу культури, редакція газети «Ленінська молодь» (м. Львів).

 1966—1967 — інструктор відділу культмасової роботи, оргвідділу, Львів, ОК ЛКСМУ.

 1967—1972 — інструктор, завідувач кабінету комсомольської роботи, ЦК ЛКСМУ.

 1972—1985 — науковий секретар, правління Товариства «Знання» УРСР.

 1985—1989 — член редколегії, головний редактор, Головної редколегії художньої, навчальної і дитячої літератури Держкомвидаву УРСР.

 1989—1997 — головний редактор, Видавництво дитячої літератури «Веселка».

 1997—1999 — начальник Головного управління координації діяльності державних ЗМІ, Міністерство інформації України. Член Національної спілки журналістів України, член Національної спілки письменників України. 

Нині — вчений секретар правління Товариства «Знання» України.Член Президії  Київської МАН,член Головної ради Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім.Т.Г.Шевченка.

Творча діяльність   Керівник проекту випуску книги «Взяв землю у власність — господарюй» (2001). Поезії друкувалися в щоквартальнику «Поезія» (1981), «Дванадцять місяців» (1993), «Україно, нене моя» (1993), «Моє рідне слово» (1995), «Словнику української мови в малюнках» (1995). Низка віршів опублікована в українських періодичних виданнях за кордоном — у Польщі, Словаччині, США. Автор понад сімдесяти текстів пісень у співавторстві з українськими композиторами. 
Збірки поезій:
«Течія доріг» (1981),«Ясинець» (1988),«Чи Україні ти син?» (1994, 2004),«Усміхнись веселкою з грози» (1999),«Заговори, щоб я тебе побачив» (2011),«Шевченку — мій!» (2014).

Ілюстрована поетична книжка:
«Казка-байка: чесний Лис» (2006).Публіцистичні книги:
«Розвиток просвітництва в Україні в ХХІ столітті» (2001),«Україні — українську!» (2002),«Знання: Традиції і сучасність» (2003, 2004),«Через терни — до України» (2006, у співавторстві),«Відроджуймось — не перероджуймось» (2007),«Голодомор на теренах Поділля» (2015).

 Нагороди і премії: -Орден «За заслуги» III ступеня, Орден Святого Володимира 3 ст.  (Київський патріархат), медаль " "Ушинський К.Д." НАПН України, Заслужений журналіст України (1999), Республіканська літературна премія імені Лесі Українки (1995) за збірку віршів «Чи Україні ти син?», двічі лауреат Всеукраїнського радіофестивалю «Пісня року» (2003, 2004). занесений в Книгу  Пошани Товариства "Знання" Україна.

Рубрика "ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ"

Народився 27 лютого  1945 року.

Ветеран праці Полішко А.І. має понад 45-річний трудовий стаж, з яких 16 років відпрацював в поліграфії. У 1970 р. він закінчив Дніпропетровський сільськосподарський інститут, у 1992 р. Український поліграфічний інститут ім. і. Федорова.

У  1991 - 2007 роках    Полішко А.І. очолював колектив одного з найбільших в Україні видавничо-поліграфічних комплексів - видавництва «Зоря», м. Дніпропетровськ ( з 2002 р. - ВАТ «Видавництво «Зоря»).

Під його керівництвом і при його особистій активній  участі    було    здійснено технічне    переоснащення   видавництва, а саме.

   Замість малоефективних,      шкідливих     технологій     впроваджені     прогресивні     технології комп'ютерного    набору,   електронного    кольороподілення    і    дизайну,    друкування кольорових і монохромних періодичних та неперіодичних видань офсетним способом, приймання макетів  газетних  шпальт  через мережу  Інтернет;  впроваджено  систему управління якістю продукції 180 - 9001. Запусили комп"ютерний набірний комплекс "Долев 800 V3.

Замість громіздкого і малоефективного  фототелеграфу для отримання готових газетних шпальт використовується "Інтернет". Замість газетних машин високого друку придбано і введено в дію офсетні газетні машини "РондосетПетит". Це дозволило не тільки перевести всі газети на офсет, поліпшити якість друку, а й опанувати  випуск повнокольорових газет. Обсяг повнокольорової продукції видавництва виріс, а якість її значно поліпшилася з введенням в експлуатацію пятикольорової листової офсетної машини "Рапіда 74".

Були освоєні нові напрямки роботи - підготовка і випуск книжкових, образотворчих та інших друкованих видань, значно розширено асортимент товарів народного споживання, створено широку мережу фірмової торгівлі.

 Підтверження вітчизняного і міжнародного визнання зусилями поліграфістів:

 2001 рік - Диплом і стелла срібної якості в міжнародному  рейтингу популярності і якості "Золота фортуна";

2003 рік - Міжнародна премія "Бізнес - Олімп" у міжнародному конкурсі "Золоті торгові  марки";

2004 рік - Лауреат галузевового бізнес рейтингу "Лідер торгово-промислової України" у номінації "Продукція народного споживання".

Полішко А.І. - один із ініціаторів створення Української асоціації виробників поліграфічної   продукції,   впродовж   багатьох  років   був   членом   її  правління,   віце-президентом.

За сумлінну працю голова правління акціонерного товариства "Видавництво "Зоря" Полішко А.І. удостоєний державних та відомчих нагород: 

    -почесного  звання  України   «Заслужений  працівник  промисловості  України»  у 2006 році від 18 серпня 2006 р. № 694;  

   - Подяк Президента    України,    Дніпропетровської   обласної    державної    адміністрації    та міськвиконкому;  Почесних  грамот  ЦК  профспілки  працівників культури України, Державного комітету телебачення та радіомовлення України, ДАК «Укрвидавполіграфія»; медалі «Ветеран праці».

        Полішку А.І. в 2018 році призначена довічно державна стипендія видатних діячів інформаційної сфери, Указом Президента України.

РУБРИКА ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ

Віктор Іванович Набруско — (нар. 15 вересня 1958, с Великий Обзир, Камінь-Каширський район, Волинська область) — президент Національної радіокомпанії України, заслужений журналіст України, доцент, кандидат наук, викладач у КНУ імені Тараса Шевченка. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІ, III ступеня.

    Народився 15 вересня 1958 у с Великий Обзир Камі-Каширського р-ну на Волині.

У 1982 році закінчив факультет журналістики Київського Національного університету імені Т.Г.Шевченка, 1989 - ВПШ при Іш; КПУ. Працював редактором, старшим редактором, відповідальним випусковим, заступником головного редактора, головним редактором, генеральним директором Всесвітньої служби радіо України.

 Трудова діяльність  12.1975 — 12.1976 — різноробочий колгоспу «Радянська Україна» у с. Великий Обзир Камінь-Каширського р-ну Волинської області.

 Редактор, старший редактор, відповідальний випусковий (10.1981-08.1987) та завідувач відділу.

 Заступник головного редактора (08.1989-07.1991) головної редакції інформації Республіканського радіомовлення Держтелерадіо УРСР.

 07.1991-02.1992 — головний редактор головної редакції Всесвітньої служби республіканського радіомовлення на зарубіжні країни Держтелерадіо УРСР.

 02.1992-08.1993 — генеральний директор генеральної дирекції програм Всесвітньої служби радіомовлення України Державної телерадіомовної компанії України.

 08.1993-05.1995 — віце-президент Укртелерадіокомпанії, генеральний директор програм Всесвітньої служби радіомовлення України. 05.1995-12.1998 — перший віце-президент Національної радіокомпанії України. 12.1998-07.1999 рр. — перший віце-президент, директор творчо-виробничого об'єднання «Всесвітня служба радіомовлення України» Національної радіокомпанії України.

07.1999-03.2000 — заступник голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України.Секретар Національної Спілки Журналістів України (НСЖУ) з 1999 року.

 З 23.07.1999 по 2010 рік — Президент Національної радіокомпанії України.

 Родина:  Батько — Набруско Іван Тимофійович (1924 року народження). Мати — Глущук Марія Агафонівна (1927 року народження). Дружина — Набруско Ірина Юріївна (1961 року народження) — Кандидат філософських наук, Доцент. Син — Ярослав (1985 року народження) — закінчив

Київський Національний Університет імені Тараса Шевченка, ф-т юридичний.

 Нагороди і відзнаки:

 Набруско Віктор Іванович — заслужений журналіст України, доцент, кандидат наук. Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня. Орден «За заслуги» II, III ступеня — державна нагорода України для відзначення видатних заслуг громадян в економічній, науковій, соціально-культурній, військовій, державній, громадській та інших сферах суспільної діяльності.

Юрій Іванович Шаповал (нар. 30 липня 1953, с. Пробіжна Чортківського району Тернопільської області) — український історик, доктор історичних наук (з 1994 р.), професор (з 2000 р.), заслужений діяч науки і техніки України (2003), академік Української Академії політичних наук (2007), академік Академії вищої школи України (2014). З 2015 — головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.

 Біографія

Народився в селі Пробіжна Чортківського району Тернопільської області. Закінчив історичний факультет Київського державного університету ім. Т.Шевченка (1975).Аспірант Київського державного університету, секретар комітету комсомолу університету (1975—1978),викладач Київського державного університету (1978—1984,науковий співробітник Інституту історії партії при ЦК Компартії України (1984—1991),вчений секретар Інституту національних відносин і політології НАН України (1991—1994),завідувач відділу Інституту національних відносин і політології НАН України (1994—1997),завідувач відділу Інституту української археографії і джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України (1997—1999) керівник Центру історичної політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (1998—2006),завідувач відділу етнополітології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (2006—2013)директор Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво ім. М.Бажана» (2013—2015)з 2015 працює на посаді головного наукового співробітника Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.

Науковий доробок

Наукові інтереси Юрія Шаповала лежать в сфері політичної історії XX ст., історії комуністичного терору і комуністичної спецслужби в Україні та в СРСР, історії голоду 1932-33 років в Україні, етнополітології, історичної персоналістики, політики історичної пам'яті, джерелознавства. В коло інтересів входить також історія Другої світової війни, історія польсько-українських і єврейсько-українських взаємин. Юрій Шаповал одним з перших в Україні розпочав вивчення і публікацію раніше засекречених документів з архівів ЧК—ҐПУ—НКВД—КҐБ і з архіву Компартії України. Упорядник і один з авторів збірників статей про «білі плями» історії України XX століття – «Про минуле заради майбутнього» (К., 1989), «Маршрутами історії» (К., 1990), «Пам’ятати заради життя» (К., 1993), що мали великий резонанс у період горбачовської “перебудови” і стимулювали радикальний відхід від догматичних історіографічних канонів попередніх десятиліть.

 Упорядник (або співупорядник), редактор і автор статей у документальних виданнях «Остання адреса. До 60-річчя соловецької трагедії». В 3-х тт. (К., 1997—1999; друге вид-ня 2003), «Политическое руководство Украины. 1938—1989» (М., 2006), «Україна в добу «великого терору» 1936—1938» (К., 2009) та ін.Був упорядником (або співупорядником), редактором, автором статей і коментарів у важливих науково-документальних виданнях про Голодомор 1932-33 в Україні: «Командири Великого голоду. Поїздки В.Молотова і Л.Кагановича в Україну та на Північний Кавказ. 1932-1933 рр.» (К., 2001), «The Famine-Genocide of 1932-1933 in Ukraine (K., Kingston, 2005), «Листи з Харкова. Голод в Україні та на Північному Кавказі в повідомленнях італійських дипломатів, 1932—1933 роки» (Харків, 2007, переклад з італійського видання 1991, опублікованого А.Ґраціозі в Турині), «Розсекречена пам’ять. Голодомор 1932—1933 років в Україні в документах ГПУ—НКВД» (К., 2008).

 Виходячи з того, що один з найефективніших способів реального пізнання історичних подій це дослідження доль акторів на історико-політичній сцені, велику увагу приділяє життєписам багатьох діячів, особливо тим, чиї імена замовчувались, а значення перекручувалось на догоду політичній кон'юнктурі. Юрію Шаповалу належать публікації про О.Шумського, М.Волобуєва, М.Скрипника, М.Грушевського, С.Петлюру, П.Христюка, С.Єфремова, М.Слабченка, Д.Ісаєвича, К.Осьмака, Д.Солов'я, Р.Шухевича, М.Матвієйка, О.Гасина, Є.Рихлика, О.Довженка, Ю.Бачинського, П.Григоренка, І.Дзюбу, Є.Ґєдройця та ін. Дослідник першим опрацював і частково надрукував матеріали справи-формуляра на М.Грушевського (1996), а також у співавторстві з професором І.Вербою підготував його біографію (2005). Вперше Ю.Шаповалом були надруковані матеріали справи-формуляра на М.Хвильового (2009). Досліднику також належать оперті на документальні джерела публікації про керівних комуністичних діячів — М.Хрущова, Л.Кагановича, О.Кириченка, Н.Кальченка, П.Шелеста, В.Щербицького, Л.Брежнєва та ін., а також про керівників комуністичної спецслужби в Україні, в першу чергу В.Балицького, К.Карлсона, Ю.Євдокимова, Б.Шульженка та ін.

 Ю.Шаповал був співініціатором, співкерівником і одним з авторів видання 6-томної «Політичної історії України» (К., 2002-03), «Політичної енциклопедії України» (К., 2001) а також однотомника «Україна: політична історія. XX — початок XXI століття (К., 2007). Член редколегії наукового видання «Тисяча років української суспільно-політичної думки» в 9-ти тт., 14 кн., упорядник т. 9 (К., 2001). За ініціативи та під керівництвом Ю.Шаповала було видано документальний збірник «Єврейські політичні партії і рухи в Україні в кінці ХІХ-ХХ століття. Документи і матеріали» (К., 2002), колективні монографії «Етнополітична культура в Україні: реалії та виклики часу» (К., 2010), «Культура історичної пам’яті: європейський та український досвід» (К., 2013).

 Має понад 800 публікацій. Друкувався в Австрії, Великій Британії, Італії, Канаді, Латвії, Німеччині, Польщі, Росії, США, Франції, Чехії.

 Підготував до захисту 8 кандидатів наук та був науковим консультантом з підготовки 5 докторських дисертацій.  

 
 БІЛОУС  Микола Андрійович. Народився 3 жовтня 1955 року у смт. Юрківка Звенигородського району Черкаської області.
В 1983 році закінчив Київський державний університет ім. Т.Г. Шевченка‚ спеціальність - журналістика, кваліфікація – журналіст
Т р у д о в а     д і я л ь н і с т ь
09.1973 - 10.1973
учень маляра ремонтно-будівельної групи Юрківської теплоелектроцентралі, Черкаська обл.
11.1973 - 10.1976
служба в Збройних Силах
10.1976 - 08.1978
старший піонервожатий Ватутінської середньої школи № 1, Черкаська обл.
09.1978 - 09.1983
навчання в Київському державному університеті ім. Т.Г. Шевченка, м. Київ
10.1983 - 02.1992
редактор головної редакції‚ завідувач відділом пропаганди‚ заступник головного редактора головної редакції програм для молоді Республіканського телебачення Державного комітету УРСР по телебаченню і радіомовленню,  м. Київ
02.1992 - 09.1992
заступник головного редактора головної редакції програм для молоді творчого об’єднання “Молодість” Державної телерадіомовної компанії України, м. Київ
09.1992 - 05.1995
заступник директора дирекції програм УТ-3 Українського телебачення, м. Київ
06.1995 - 09.1996
директор першого каналу УТ Національної телекомпанії України, м. Київ
09.1996 - 03.1997
начальник інформаційно-аналітичного відділу управління програмної політики і організації телерадіомовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України, м. Київ
03.1997 - 08.1998
заступник генерального директора Державного інформаційного агентства України,  м. Київ
08.1998 - 04.1999
директор телеканалу “Київтелемонтаж”, м. Київ
04.1999 - 05.1999
віце-президент Акціонерного товариства “Українська фінансова група”, м. Київ
06.1999 - 10.1999
директор телеканалу “Київтелемонтаж”, м. Київ
10.1999 - 07.2000
віце-президент-директор телеканалу ЗАТ Українська міська компанія “Дельта”, м. Київ
07.2000 - 01.2001
начальник управління координації діяльності телебачення та радіомовлення Державного комітету інформаційної політики‚ телебачення та радіомовлення України, м. Київ
01.2001 - 02.2001
заступник директора ТОВ “Українські комунікації”, м. Київ
03.2001 - 07.2002
віце-президент ТОВ “Воля-медіа”, м. Київ
07.2002 - 08.2004
генеральний директор ТОВ “Воля-кіно”, м. Київ
08.2004 - 10.2005
генеральний директор ЗАТ “Українська медійна компанія”, м. Київ
10.2005 - 12.2006
генеральний директор ЗАТ “Телерадіокомпанія “Інтервідео-Київ”, м. Київ
03.2007 - 04.2007
директор Філії “Творчо-виробнича компанія “АС-ТБ ” ТОВ “Телестудія “Астра ТБ”, м. Київ
05.2007 - 09.2007
радник Голови Правління Комерційного банку ТОВ “Українська фінансова група”, м. Київ
10.2007 - 07.2009
директор ТОВ “Телерадіокомпанія “УТ-3”, м. Київ
09.2009 - 03.2010
заступник Голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України, м. Київ
04.2010 - 09.2010
директор з розвитку ТОВ РЦ Української телевізійної біржі, м. Київ
09.2010 - 12.2011
начальник управління зв'язків з громадськістю, Голова Правління ПАТ “Київпроект”, м. Київ
03.2012 - 05.2013
заступник директора департаменту регіональної та організаційної роботи Федерації роботодавців України, м. Київ
11.2013 - 09.2014
директор виконавчого ПрАТ “Медіагруп Нові проекти”, м. Київ
09.2014 - 01.2015
начальник Прес-служби Державного підприємства “Національний центр ділового та культурного співробітництва “Український дім”, м. Київ
01.2015 - 12.2015
директор ТОВ “Інформ-мережа”, м. Київ
12.2015 - 11.2016
начальник управління телебачення і радіомовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України;
11.2016 по 21.10.2020  - заступник Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України.

РОЗПОРЯДЖЕННЯ КМУ від 21 жовтня 2020 р. № 1306-р Про звільнення Білоуса М. А. з посади заступника Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України

РУБРИКА: "ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ"

Віталій Григорович Абліцов (нар.17 серпня 1946, Новоукраїнка) — український журналіст, громадсько-політичний діяч, головний редактор журналу «Державна справа» (з листопада 2005). Член НСЖУ (з 1976), НСПУ (з 2013 р.), державний службовець IV рангу (з червня 2000).

Випускник Далекосхідного державного університету, філологічного факультету Ростовського державного університету, відділ журналістики (1972). Знає французьку мову.

 
Фахова діяльність1965–1980 — працював в редакціях газет Російської Федерації і України. 1966–1969 — студент, Далекосхідний державний університет, місто Владивосток.

 
1969–1972 — студент, Ростовський державний університет.
1972–1980 — працював журналістом у Харкові, Евенкії, на Київщині.

 
1980–1994 — в Держтелерадіо України (остання посада — директор телеоб'єднання «Культура»).

 
Працюючи на українському радіо, брав активну участь у національному відродженні 1980-х і поверненні спадщини заборонених письменників та діячів: зробив перші передачі, присвячені М.Скрипнику, П.Филиповичу, М.Хвильовому та іншим. Автор і ведучий передач «Основа» і «Відродження». Очоливши телеоб'єднання, став автором і ведучим першого у національному телепросторі ток-шоу «Думки проти течії».
1995–2000 — оглядач з гуманітарних проблем, газета «Голос України». Автор циклів публікацій «Прощання з Азією», «Гетьманат», «Україна ХХ» та «Обличчя тисячоліть»(1999 року, в очікуванні нового століття і тисячоліття).

травень 2000—лютий 2002 — заступник Голови Державного комітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України.

2002–2005 — редактор газети «Український форум».
2005–2009 — редактор журналу «Державна справа».

Нагороди   Лауреат премій СЖУ «Журналіст року» (1996),«Незалежність» (1996).Відзнака «Експерт року-2007» Всеукраїнської експертної мережі у номінації «Культура».Лауреат Державної літературної премії імені Олеся Гончара (2013)[1].Творчий доробокЗбірник есеїв «Гетьманат» («Голос України», 2002–2003),Енциклопедичний довідник «Галактика Україна» («The Galaxy of Ukraine») (Українська діаспора: видатні постаті, 2002–2006, публікації в періодиці),Статті в енциклопедіях «Мистецтво України», «Українська літературна енциклопедія», «Українська географічна енциклопедія», «Енциклопедія історії України», «Народжені Україною», «Видатні діячі України минулих століть», «Енциклопедія сучасної України»,Серія публікацій, присвячених діячам вітчизняної історії та культури у часописах «Вітчизна», «Всесвіт», «Дніпро», «Київ», «Дон», «Наше слово» (Польща) та ін.)Упорядник і співавтор видань: «Д. Гнатюк. Голос і влада» (2000), «О. Гончар. Катарсис» (2000), «І. Дзюба. Спрага» (2001), «Євген Стахів. Останній молодогвардієць» (2004), «М.Дерегус. Талант» (2004),«Діалог через океан: Юрій Шевельов. Олесь Гончар».Віталій Абліцов. Донбас: європейська Україна чи азійське дикопілля. Київ: Інститут історії НАН України. 2014. - 97 с.Бібліографія«Ностальгія» (2001, 2003)«Україна: інформаційний простір» (2002)«Галактика Україна» (2007)«Український Все-Світ» (2011)ВЧЕНІ УКРАЇНИ – ЛАУРЕАТИ МІЖНАРОДНИХ ПРЕМІЙ І НАГОРОД (у зб. "Наука України у світовому інформаційному просторі" (2010)

Особисте життя  Дружина — Галина Гаврилівна (1947), перекладачка англійської мови, пенсіонерка; син Олег (1975) — перекладач Національної радіокомпанії; дочка Сніжана (1982) — д.філол. н, викладач.

Рубрика ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ

Петренко Віктор Михайлович, народився в 1947 році.

Запорізька область

Національність   українець

Нагороди 

Орден «За заслуги» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей з прізвищем Петренко.

Віктор Михайлович Петренко (1947, Запорізька область) — український діяч, голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (1995–1999). Кандидат історичних наук. Академік УЕАН.

Життєпис

З 1969 року — редактор молодіжних програм Дніпропетровської студії телебачення.

У 1970 році закінчив історико-філологічний факультету Дніпропетровського державного університету

У 1970—1972 роках — служба в Радянській армії.

З 1972 року — редактор, старший редактор, головний редактор громадсько-політичних передач Дніпропетровського обласного телерадіокомітету.

У 1977 році закінчив Вищу партійну школу при ЦК КПУ.

У 1984 році закінчив аспірантуру Академії суспільних наук і соціального управління при ЦК Болгарської комуністичної партії у Софії.

 До 1987 року — заступник завідувача відділу пропаганди Дніпропетровського обласного комітету КПУ.

 У 1987—1995 роках — голова Дніпропетровського обласного телерадіокомітету; генеральний директор Дніпропетровського телерадіооб'єднання.

У 1995 — червні 1999 року — голова Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

З 1999 року — голова ради Асоціації працівників засобів масової інформації України. З червня 2002 року — член колегії Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України.

У серпні 2002 — лютому 2003 року — заступник голови Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України. У лютому 2003 — жовтні 2006 року — заступник голови Державного комітету телебачення та радіомовлення України.

Нагороди та відзнаки

орден «За заслуги» ІІІ ступеня (.03.1997).

Заслужений журналіст України (.11.2004).

Рубрика ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ

Віктор Оркуша народився 24 березня 1947 року у селі Самгородок Козятинського району на Вінниччині.

Закінчив Київський технікум зв'язку та Одеський електротехнічний інститут зв'язку за спеціальністю інженер радіозв'язку і радіомовлення.

 Оркуша Віктор Петрович; Держ. ком-т інформ. політики України, заст. Гол. (05.1999-01.2000).

 українець.; батько Петро Никонович (1919-1993) - інж., викладач тех-му; мати Ганна Олександрівна (1921-1967) - фельдшер селищної лікарні;  

дружина Антоніна Дмитрівна (1948) - хімік-технолог, бібліотекар; син Дмитро (1971); дочка Ганна (1978).

Осв. Київ. технікум зв'язку, "Телебачення та радіорелейний зв'язок" (1961-65), Одес. електротех. ін-т зв'язку (1966-72), інж. радіозв'язку і радіомовлення. 12.1964-06.69 - монтер зв'язку, електромеханік, інж., ст. інж., ст. інж. зміни, Київ. телевізійний центр Мін-ва зв'язку УРСР.

06.1969-11.73 - ст. інж. зміни апаратної кольорового телебачення, з 11.1973 - гол. інж., з 06.1978 - дир., Республ. телецентр Ком-ту телебачення і радіомовлення при РМ УРСР.

З 11.1987 - заст. гол., Держтелерадіо УРСР. З 11.1991 - віце-президент, Укртелерадіокомпанія.

02.1995-02.98 - заст. Гол., Держ. ком-т України з телебачення і радіомовлення.

02.1998-04.99 - заст. Мін., Мін-во інформації України.

Держ. ком-т інформ. політики України, заст. Гол. (05.1999-01.2000).

Останні роки до виходу на пенсію Віктор Петрович працював заступником генерального директора КДРТРК з технічних питань.

  Захоплювався телемистецством.

 2 травня 2009 року помер колишній заступник Міністра інформації України, заступник генерального директора Київської державної регіональної телерадіокомпанії з технічних питань Віктор Оркуша.

Рубрика ВИДАТНІ ДІЯЧІ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СФЕРИ

ОХМАКЕВИЧ Микола Федорович

 Охмакевич Микола Федорович (16 грудня 1937, село Романівка, тепер Попільнянського району Житомирської області – 25 березня 2013, Київ) – колишній голова Державного комітету УРСР по телебаченню і радіомовленню, президент Державної телерадіокомпанії України (1991–1994). Депутат Верховної Ради УРСР 10–11-го скликань. Член Ревізійної комісії КПУ в 1981–1986 р. Кандидат у члени ЦК КПУ в 1986–1990 р.

Біографія

Народився в селянській родині. З 1955 року – обрубник Київського верстатобудівного заводу імені Горького.

У 1961 році закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Шевченка.

З 1961 року працював роз’їзним кореспондентом Державного комітету Ради Міністрів Української РСР по телебаченню і радіомовленню, завідувачем відділу Головної редакції пропаганди Українського радіо, заступником директора програм Республіканського телебачення.
Член КПРС з 1966 року.

У 1972–1978 роках – інструктор відділу культури ЦК КПУ, завідувач сектору радіо і телебачення відділу пропаганди і агітації ЦК КПУ.

У 1978–1979 роках – 1-й заступник голови Державного комітету Української РСР по телебаченню і радіомовленню.

11 грудня 1979 – серпень 1991 року – голова Державного комітету Української РСР по телебаченню і радіомовленню.

У серпні 1991 – серпні 1994 року – президент Державної телерадіомовної компанії України.

Помер 25 березня 2013 року після тривалої хвороби серця. Похований на Байковому цвинтарі.

 Цікаві факти

За показ 6 серпня 1991 по радянському телебаченню в передачі «Запоріжжя на УТ» відеоряду пісні «Вставай Україно!» голова Держтелерадіокомітету УРСР Микола Охмакевич отримав партійну догану (як член КПСС).

Нагороди
Почесна грамота Президії Верховної Ради Української РСР (15.12.1987)