10 ноября 2023 года отмечал свой день рождения, Павел Лидовский, известнейший в Украине педагог многих любительских и профессиональных пар спортивных танцев, руководитель ТСК "Элит", Днепр, судья международной категории.

Тысячи танцоров благодарны ему все, что он сделал для развития нашего вида спорта и искусства. Его личный вклад в создание танцевального спорта Днепропетровщины и Украины – неоценим! Уверен, Вы нужны и много ещё сделаете на этом поприще.

У Вас и у нас впереди много интересной и важной работы по его дальнейшему развитию.

Вы по-прежнему стройны и элегантны, внимательны к мелочам и отзывчивы к просьбам. Вы полны мудрости и бесценного опыта, человеческого и организаторского. Вы стали символом успеха и мастерства, синонимом вкуса и профессионализма.

Желаю никогда не утратить интереса к своей деятельности и с каждым днём стремиться к большим победам, желаю никогда не уставать и всегда пополнять свой арсенал яркими идеями, желаю невероятно красивых постановок и по-настоящему талантливых учеников, желаю замечательного настроения и счастливой насыщенной жизни.

С Днем рождения.

Легенди танцю

ВАЛЕНТИНА ВОЛОДИМИРІВНА ФЕДОРЧУК (УКРАЇНА)

Валентина спочатку вважала себе "сірою мишкою". У оточуючих помічала насамперед переваги, а вже потім недоліки. Легко переймалася проблемами своїх подруг та близьких, їй щиро хотілося допомогти всім, і за цим вона могла забувати про свої власні труднощі та біди.

Їй знадобилося багато часу, щоб повірити в себе і розкрити в собі жінку-вулкан, жінку-натхнення, жінку, яка може все, щоб здобути впевненість у собі та певну суворість…

Валентина мала невгамовну енергію, до неї завжди тяглися люди різного віку і, особливо, діти. Всі знали, коли Валя тут завжди буде свято, рух, веселощі. У неї завжди був нескінченний потік ідей, сяйво доброти, бажання зробити світ кращим. Раніше вся танцювальна країна знала Валентину Федорчук як Валентина Меняйленко. Вони - Валентина та Валерій Корзинін перші чемпіони України з бальних танців у 1972 році.

Валентина Федорчук народилася 28 грудня 1948 року та святкування її дня народження розтягувалося до 31 числа. У її житті є свято, на якому збираються батьки та діти всього танцювального клубу – її передноворічний день народження. Це вже стало доброю традицією.

З 1968 року Валентина Меняйленко з Валерієм Корзиніним танцювали на "Київських каштанах", організатором якого був Будинок мистецької самодіяльності. Валентина та Валерій виграли цей конкурс. Тоді обов'язковою була "Радянська програма" плюс європейська та латиноамериканська. Залік був загальним за всіма програмами одночасно. Набагато пізніше почався поділ. Далі 69-70 роки і згодом – були Всеукраїнські конкурси, фестивалі бального танцю, де збиралися пари з різних міст.

Найбільшою подією для пари Меняйленко-Корзинін була Прибалтика, де проходили міжнародні турніри «Янтарна пара». Спершу вони просто їздили туди дивитися. Були збори, метушня, купівля квитків, для них це був як виїзд за кордон. Після такої поїздки Валентині здалося, що в неї стався переворот у свідомості.

Вона побачила, як це насправді має бути. Живі, справжні та дуже гарні бальні танці, в яких, крім схем та фігур, були ще емоції, шикарні костюми, різні образи кожної пари.

До цього був такий момент. Валя з Валерієм поїхали на свій перший виїзний конкурс до Єлгави (місто під Ригою, Латвія). Тоді не було переодягань і Валентина танцювала латиноамериканські танці у дуже великій пачці.

Потім була поїздка до Таганрогу. Там кумиром усіх танцюристів був Олександр Зубков. Валя з Валерою думали, що вони королі в бальному танці, і неодмінно виграють! Але коли вони вийшли до зали, то побачили щось незвичайне. Усі стояли, накладали макіяж, одягали костюми, відбувалося щось інше – все не так, як у них. Вони з Валерієм були вражені. Хлопці нічого цього не бачили, не знали, не вміли… Це було з тим, що у Москві збиралася вся інформація. Зі столиці давали «відмашку» на поїздки, рознарядку, хто і куди їде. І всі наші перші танцюристи: Попови, Норвайші та інші знають, як було важко отримати дозвіл на закордонні поїздки. Виїжджали лише обрані пари, за якимись дзвінками, спеціальними запрошеннями, за «блатом». Від тих, кому вдалося побувати за кордоном, усі дізнавалися про танці.

В Україні Валентина Меняйленко та Валерій Корзинін були першою парою, яка почала виїжджати за кордон. Спочатку це були змагання у Чехословаччині.

Згодом Валентина та Валерій теж стали продумувати макіяж та костюми, бо перші турніри вони взагалі танцювали у ситцевих сукнях, у звичайних туфлях на шпильках та марлевих «стокілограмових» накрохмалених спідницях.

Танцювало багато пар, усім це дуже подобалося. Дітей у бальних танцях не було – це вважалося заняттям для дорослих. Валя почала танцювати у віці 16 років.

По відношенню до бальних танців завжди було якесь велике протистояння з боку вищих органів. Їх називали буржуазним видом мистецтва, а конкурси забороняли клубам проводити самостійно.

Коли Валентина та Валерій потрапили на "Янтарну пару" в Каунасі, Литва, вони були парою "В" класу. Вони чесно пройшли весь шлях від "Е" до "В" класу, набираючи очки на різних змаганнях. Тоді їх як найкращу пару України запросили до Прибалтики на "Янтарну пару".

Валентина Федорчук згадує про цю подію: "Ми з Валерієм були на "Янтарній парі" 1972 року. Для нас це був перший такий розкішний конкурс. Ми потрапили як у казку. Жили у шикарному готелі "Норіс", у чудових номерах. Там були пари із багатьох країн світу. Ми про таку красу ще ніколи не чули і, тим більше, не бачили. Валерій Корзинін вчився в Інституті іноземних мов. Він чудово знав англійську та її, щоб можна було спілкуватися, і мене, як його партнерку, запросили до компанії. Ми сиділи з норвежцями, фінами, німцями, які згодом стали переможцями багатьох конкурсів. Усі один одного обіймали. І мене якийсь хлопець обійняв, говорячи ламаною російською: "Давай вип'ємо". Усі були, як одна родина. Все це було дико і незвично.

Пізніше вони поїхали в "Тріс Мергеліс" - шикарний ресторан, де їх усіх чудово приймали, і Валентина почувала себе як справжня леді. Так вона пізнавала цей світ, це суспільство - фантастичне, казкове явище. Був ще один такий момент. Коли вони прийшли першого дня виступати, Валерій забув туфлі і побіг за ними в готель, а треба було пробувати паркет. Вони танцювали на цементних підлогах, на лінолеумі, на чому завгодно, крім паркету. А тут був справжній паркет, причому як дзеркало. Як згадувала Валентина: Ми його так і не скуштували. Виходимо, а перед нами "лід". Я кажу: "Валерій, дивися, щоб ми не впали». Це було єдиною думкою упродовж усіх танців. Перший день – це була катастрофа. Ми танцювали невдало. Другого дня кажу: "Валерій, сьогодні латиноамериканська програма. Нам втрачати нічого. Тут усі супер-пари, а ми лише "В" клас. Нам треба спокійно танцювати". Ми спробували підлогу та класно станцювали. Потрапили до чвертьфіналу, хоча суперників було дуже багато. Обійшли багато пар міжнародного класу, і нам автоматично надали "А" клас.

Після цього конкурсу їх помітили. Почали запрошувати на серйозні турніри. Їхніми тренерами та друзями стали Пятрас Янулявічус та його партнерка Лайма Бальсявічуте. Пятрас навчав їх танцювати. Він приїжджав, вів семінари, брав Валентину як партнерку, як помічницю, коли Лайма не приїжджала. Валентина з ним працювала і дуже багато в нього навчилася, тому що Прибалтика завжди славилася своїм стандартом. Пятрас організовував фірмовий турнір у Паланзі. Він запрошував пари з різних республік (тоді ще був великий, могутній Радянський Союз). Вони жили у цьому чудовому курортному місті. Там був танцювальний майданчик і під ним, унизу, кімнатки. Після конкурсу вони тиждень там відпочивали. Пятрас їх возив на Курську косу. Вони їли вугрів, які там водяться, приготовлені за спеціальними рецептами.

Для них були в новинку нічні бари та ресторани типу "Дерев'яні черевички". Вони вперше засмагали на дикому нудистському пляжі (дами окремо, чоловіки окремо), блукали дюнами. На піску було спекотно, а море обпалювало крижаним холодом. Після такого тижня відпочинку вони насилу влазили у свої костюми та танцювали ще раз турнір у суботу та неділю (це були 69-72 роки).

Було багато традиційних конкурсів. Найцікавіше було те, що виставляли янтарні призи, розкладені на дошці та вручали їх переможцям. Думаю, конкурс називався "Янтарна пара" тому, що там добувають янтар або буштир та виготовляють вироби з нього.

Валентина з Валерієм на цей час уже почали потрапляти у фінали. І ось пари - фіналісти виходили і в черговості з першого по шости місця вибирали собі призи. У Валентини й досі зберігаються ці прикраси.

Найбільшими кумирами у всіх на той час були Юрайте та Чесловас Норвайші.

себе збоку. На тому рівні, який був тоді, це було справді пристойно, як тільки зараз Валентині з'ясувалося.

Хочеться відзначити, що далі у Валентини та Валерія пішло величезне творче піднесення, вони вимагали великих творчих перемог. Найяскравішими виїзними виступами були саме в Паланзі, Прибалтиці. Вони стали завойовувати перші, другі та треті місця. В Україні вони завжди були першими і завжди танцювали десять танців – "десятку".

І ще дуже цікавий випадок розповіла Валентина.

Вони мали суперника – гідного, розумного, талановитого – Бориса Калініченка. Був момент, коли вони з Валерієм – зірки, що вже відбулися, "круті". Валя задумливо, з сумом, усміхається і каже: "Як зараз пам'ятаю цю картину – стою біля дзеркала, підходить Борис. Він завжди приходив щось куштувати, танцювати. Виглядав, як "качок" - сильний, накачаний, загалом, не схожий на танцюриста. І він завжди мав проблему з музикою, тому завжди вважав ритм. Я, за своєю дурістю, наївністю сказала фразу, яка, мабуть, стала для нього надалі стимулом, щоби добре танцювати. "Ну, що ти напружуєшся, у тебе все одно нічого не вийде". Він відповів: "Я тобі доведу. І я тебе обіграватиму! Я з тобою змагатимусь!" У свою чергу мені довелося відповісти: Ну, дай Бог! Так і сталося. Борис став у пару з Ольгою Костюк. Вона була така худенька, мініатюрна. Стандарт Валентина і Валерій все-таки вигравали, а от у латині розпочалися серйозні змагання. Оцінки у суддів були то 2:3, то 3:2, то їх, то на нашу користь. Борис своєю працелюбністю довів, що людина може зробити неможливе. Він мав якесь чуття – талант. То був самородок. Вперше в Україні, та не лише в Україні, а тоді й у СРСР, зробив концертні шоу-номери, цілі програми. Робив чудові постановки. Його запрошували до Москви та Прибалтики. Він не закінчував жодних інститутів з бальної чи будь-якої іншої хореографії (та їх тоді й не було). Просто образно думав. Пропонував: "Давайте зробимо так, спробуємо це", і все, як би само собою виходило. Настав момент, коли Валерій та Борис стали сильними танцюристами, відомими у всьому СРСР. І вони поділилися.

Валера пішов працювати до Жовтневого Палацу культури. Пізніше створив свій ансамбль "Ритм", а Борис залишився з урахуванням ДК заводу "Ленінська кузня", що на Старовокзальній філіал заводу "Ленінська кузня" за готелем "Либідь" - ансамбль бального танцю "Каштан". На цих місцях вони працювали дуже довго. Борис, на жаль, так і помер у своїй залі.

Сьогодні Валентина Федорчук часто каже фразу, яку довго виношувала: "Якби так рано з життя не пішли Валерій та Борис, можливо все бальне танцювання – і показове, і спортивне, розвивалося б зовсім в іншому руслі". Тому що це були "стовпи" бальної хореографії, люди, які мали феноменальні знання та вміння, чудову творчу інтуїцію, і які пішли з життя так рано – один, а потім інший. Для танцювального світу це була трагедія.

Валентина вважає, що їй дуже пощастило у тому, що вона з ними спілкувалася, дружила, багато чого вчилася. І завжди було трохи завидно і прикро, що у Прибалтиці – Юрайте та Чесловас Норвайші, у Росії – Тетяна та Юрій Сіверс – це пари-реліквії.

Їх усі знають та поважають, знають, що це родоначальники бальних танців цих країн. Попов, Чеботарьов, Бруно-Білоусов… Люди їх знають. Це Боги – бальній хореографії.

В Україні, на жаль, ніхто не знає своєї історії спортивного бального танцю, хто стояв біля її джерел.

Був цікавий момент, коли один із професійних танцюристів – Сергій Кравчук (Одеса) дізнався у Володимира Смирнова, що Валентина дуже гарно танцювала, і сказав: "Я перед Вами знімаю капелюх". Валентина запитала: "З якого приводу?". "Я думав, Ви просто номенклатурний працівник, добрий організатор, а ви, виявляється, самі танцювали, були чемпіонкою України і тренер зі спеціальності!".

Багато хто так думає, хоча Валентина Федорчук все життя працює з парами на паркеті і це для неї завжди найголовніше. Валя засмучується з цього приводу. "Багато хто просто вважає, що я організовую великі міжнародні турніри – і це все".

Валерій Корзинін, Оля Костюк, Борис Калініченко, Вадим Єлізаров, Олексій Літвінов, Олег Шумаєв, Леонід Верлан, Аркадій та Наталія Курлянд, Валерій Захарченко, Марина Андрусенко та Сергій Набатов, і багато інших – це всі люди, безмежно віддані цьому чудовому мистецтву – мистецтву бального танцю, і гідні того, щоб про них пам'ятали. Адже вони були першими".

Невипадково танцюристи кажуть, що бальні танці – це "хворі" танці. Хто захоплювався цим серйозно, той хворів на це назавжди. І ця хвороба невиліковна.

Назва їй - КОХАННЯ до Його Величності БАЛЬНОМУ ТАНЦЮ!

Валентина та Валерій довго та успішно танцювали. Потім він запросив її працювати до Палацу культури "Жовтневий". Але Валі було важко перебудуватись. Одна річ працювати у школі, а інша, коли приходять дорослі люди, і треба серйозно займатися. Вона цілий рік ходила до нього на уроки, записувала кожне його слово – як він робить розминку, які зауваження. Наприклад, вона бачила, що у пари щось не так, але як виправити їхні помилки не знала. А він як чарівник поправить тут, поверне там, і пара на очах змінювалася. Згодом Валентина набула досвіду. Довго зберігала ці записи і лише рік тому викинула. Вже накопичено досвід та знання. Проте вона дуже довго користувалася саме тим, що записувала за Валерієм Миколайовичем.

На даний момент Валентина Володимирівна Федорчук є головою колегії АСТУ, суддею найвищої категорії Всесвітньої Ради Танцю, заслуженим тренером України зі спортивного танцю, президентом ДЮСТУ "Спорт-Данс" проспект Берестейський (Перемоги) 38.

За роки своєї діяльності вона виростила безліч пар, які танцювали на змаганнях усіх рівнів. Найбільша її гордість – це чемпіони України 1998 року, майстри спорту міжнародного класу, Олена Федорчук (донька Валентини Федорчук) та В'ячеслав Крикливий.

Під її керівництвом проводяться традиційні змагання зі спортивних танців "Парад надій". А у 1996-98 роках у місті Києві відбулися "Кубки Світу" зі спортивних танців, одним із організаторів яких була Валентина Федорчук.

Валентина і зараз залишається талановитим керівником, організатором, балетмейстером та просто прекрасною людиною. Невипадково ім'я Валентина означає – сильна, міцна. Вона просто чудово підходить для жінки, яка може все!

ИСТОЧНИК:

VALENTINA FEDORCHUK (Ukraine)Танцевальные истории 2023

https://dance-story.ru

› tpost

Валентина Федорчук, источник: dance-story.ru

За 2 дні на паркет вийшло більше 1000 спортсменів зі 158 спортивних танцювальних клубів України, Молдови, Польщі, Білорусі, Італії, Німеччини, а їх виступи оцінили 72 учасники суддівської колегії з України, США, Італії, Британії, Китаю та інших країн світу

9-10 березня 2019 року столичному виставковому центрі «АККО Інтернешнл» пройшов ювілейний фестиваль зі спортивного танцю «Парад надій 2019». Організатори фестивалю – Школа танців Федорчук (Київ), Асоціація спортивних танців України за підтримки Групи компаній «Фокстрот».

Валентина Федорчук емоційно розпочала урочисту церемонію відкриття Параду: «Я у захваті, що бачу такі сильні колективи на паркеті турніру. Дякую вам за те, що ми святкуємо наше свято разом. Дуже багато спортсменів починали свій шлях з цього паркету, і я бажаю, аби сьогодні перемогу отримали найсильніші, а судді були об’єктивними та справедливими».

За 2 дні турніру на паркет вийшло більше 1000 спортсменів зі 158 спортивних танцювальних клубів України та світу. Серед них були розіграні медалі у всіх вікових категоріях. Найсильнішою категорією виявилися «Дорослі, латина» (1 місце посіла пара з Харкова Олексій Мордвинов та Анастасія Осадчук) та «Дорослі, стандарт» (переможці в категорії кияни Катерина Байсарова та Андрій Зінченко). В конкурентній боротьбі кращих українських спортсменів (29 пар) блискуче виступили харків’яни Софія Зіль та Євген Борушко, посівши 1 місце («Молодь1, латина»). А в стандартній програмі «Молодь.1» на першу сходинку піднялися їх земляки Марія Савчук та Олександр Безкровний. У категорії «Молодь 2» золоті медалі в стандартній програмі взяли одесити Ганна Янкул і Кирило Корчмар.

Натомість кияни стали володарями «Кубку Фокстроту» за виконання однойменного танцю від генерального партнера фестивалю Групи компаній «Фокстрот» та його очільника Геннадія Виходцева. Вихованці столичного клубу «Альта» Єлизавета Перепелиця та Дмитро Родін, триразові Чемпіони Світу зі спортивних танців вкотре довели, що вони краще за всіх танцюють в нашій країні фокстрот.

Враженнями щодо організації фестивалю поділилися Максим Федоренчік та Анна Макарова з Запоріжжя, фіналісти Параду в категорії «Молодь 2+Дорослі Rising Stars»: «Дуже гарний та великий зал, класний паркет, хороша музика та світлове оформлення. Нам, загалом, усе сподобалось. Роздягальні – просторі, нема натовпу, у тому сенсі, що ніхто нікому не заважає, як це зазвичай буває. Для всіх є багато місця щоб перевдягнутися. Ми обрали цей турнір тому що він доволі великий, тут зібралось багато учасників з усієї України і не тільки».

На «Параді надій» майстерність спортсменів оцінювали висококваліфіковані судді світового рівня з Європи, США, Китаю та України. Один з суддівської колегії, Віктор Палій, тренер з Одеси, останні 10 років працює суддею на «Параді надій» й так пояснив специфіку своєї роботи: «Ми ретельно стежимо за парами та порівнюємо їх. У танці оцінюємо лінії, рух, ритмічність та техніку».

Подарунком для організаторів змагання став «Партнерський віденський вальс». На паркет вийшли співробітники партнерів Параду надій – Групи компаній «Фокстрот», ТМ «Секунда», мережі Фокстрот, медіа партнери «Дзеркало тижня. Україна», УНІАН та Першого туристичного центру. Валентина Федорчук, незмінний організатор турніру, заслужений тренер України, подарувала партнерам Параду 7 безкоштовних занять з віденського вальсу. Запрошуючи партнерів на паркет, вона зауважила: «Багато років існує традиція, що саме з Параду маленькі «починашки» категорії «Бейбі» розпочинають свій творчий шлях, а глядачі їх підтримують. У ювілейний Парад ми не зрадимо нашій традиції, але сьогодні будуть дорослі «початківці», які вперше вийдуть перед вами на віденський вальс. Вони приходили після роботи та трудилися, щоб зробити подарунок 30-му «Параду надій». Спасибі вам, партнери!»

Геннадій Виходцев, генеральний директор ГК «Фокстрот», прокоментував цьогорічний турнір «Парад надій»: «17 років з тридцяти ювілейних років Параду ГК «Фокстрот» є його генеральним партнером, і ми пишаємось тим, що долучилися до розвитку спортивного танцю в Україні. Ми порахували, що близько 26 000 спортсменів були на цьому паркеті за 30 років, близько 1000 суддів оцінювали ваші зусилля. Це наша інвестиція в реалізацію надій десятків тисяч спортсменів».

«Парад надій» відрізняється тим, що цінує зусилля кожного з учасників турніру, а тому усі зареєстровані спортсмени на старті отримали подарунки від одного з партнерів – ТМ «Сандора» на знак підтримки. Свою вдячність спортсменам засвідчили ТМ Секунда, Oriflamе, фабрика дитячих іграшок «Гуллівер Україна», Українська асоціація прямого продажу. А Перший туристичний центр надав путівку в Європу для всіх відвідувачів турніру 9 березня.

Прикрасив Парад надій вокал молодих вокалістів з талант студїї Наталії Могилевської  – виступи Галини Солодкої, Саші Фадєєвої, Христини Брутян, Діани Горбатюк, Володимира Сергієнко, Ані Климчук. Також, на паркеті свій вокальний майстер-клас дав Сергій Костецький – хореограф, вокаліст, учасник «Голосу країни-9», переможець «Танців з зірками» та «Танцюю для тебе», постановник шоу та фільмів.

Промо-партнером заходу є PR-агентство BeMyMedia. Інформаційну підтримку «Параду надій» надали Генеральний медіа-партнер «UA:Суспільне» та спеціальний медіа-партнер телеканал «ZIK», інтернет-портал «Обозрєватель», всеукраїнська газета «Дзеркало Тижня – Україна», інформаційне агентство «Інтерфакс-Україна» та всеукраїнська газета «День». Також, інформаційно фестиваль підтримали он-лайн видання для активних людей: «Рубрика», блог-журнал України про цікавих людей та події «Lucky Ukraine», lifestyle-видання та інтернет-портал «Glory», модний онлайн журнал «VTrendi», всеукраїнський інформаційно-розважальний портал «Tut.ua», портал про шоу-бізнес та культурне життя «Eurostar», видання про кінематограф «Cut Insight», портал «Studio of my dreams» та «My Kiev.com».