ГОРОБЦОВ Володимир Олексійович

ГОРОБЦОВ Володимир Олексійович ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ ДЕРЖАВНОГО КОМІТЕТУ ТЕЛЕБАЧЕННЯ ТА РАДІОМОВЛЕННЯ УКРАЇНИ

Випускник 1978 р.

 Дійсний член Міжнародної академії інформатизації

 Народився 19 травня 1953 р. у с. Водяно-Липове Міловського району Луганської області в родині колгоспників Олексія Єгоровича та Соломії Іванівни. Ще навчаючись у восьмому класі сільської школи, Володимир написав у творі на тему «Ким ти хочеш стати?» про свою мрію здобути професію слідчого. Вона збулася через десять років. Проходячи військову службу на флоті, В. О. Горобцов готувався до вступу на юридичний факультет Томського університету, але доля розпорядилася інакше. Він став студентом Харківського юридичного інституту ім. Ф. Е. Дзержинського факультету правознавства.

Здобувши вищу юридичну освіту, реалізував свою мрію — упродовж 1978–1983 рр. працював стажером, а згодом слідчим, старшим слідчим прокуратури Московського району міста Києва.

У 198З р. В. О. Горобцов на партійній роботі. Протягом 1987–1990 рр. служив в органах внутрішніх справ.

З 1990 р. Володимир Олексійович працює старшим консультантом, завідуючим секретаріатом Комісії Верховної Ради України з питань гласності та ЗМІ. Упродовж 1994–1996 рр. В. О. Горобцов — консул Генерального консульства України в Тюмені.

Зважаючи на досвід роботи Володимира Олексійовича в галузі інформації та ЗМІ у Верховній Раді України, у 1996 р. його призначили начальником управління, виконавчим секретарем Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення. З того часу В. О. Горобцов обіймає керівні посади в державних установах, які опікуються питаннями інформаційної сфери. Упродовж 2003–2004 рр. — директор департаменту державної інформаційної політики Державного комітету телебачення та радіомовлення України, а з жовтня 2004 р. його призначили заступником Голови цього комітету.

За безпосередньої участі В. О. Горобцова розроблені проекти перших законодавчих актів України в інформаційній сфері: «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про інформаційні агентства» інші, які гарантували право громадян на інформацію, свободу діяльності засобів масової інформації.

Після прийняття Конституції України працює над удосконаленням інформаційного законодавства, зокрема проектами законів «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», «Про захист професійної діяльності журналістів», «Про суспільне телебачення та радіомовлення», концепцією та структурою проекту Інформаційного кодексу, іншими проектами. Він є співавтором видань: Юридична енциклопедія у 6-ти томах; Інформаційне законодавство у 6-ти томах; Інформаційне законодавство України (науково-практичний коментар); «Правове забезпечення інформаційної діяльності в Україні» та ін., має низку наукових та інших публікацій з проблем інформаційного права.

Він народився у Луганській області 19 травня 1953 року і після закінчення Харківського юридичного інституту працював в органах внутрішній справ, Секретаріаті Верховної Ради УРСР, консулом Генерального консульства України Тюмені. З 1996-го року професійне життя Володимира Олексійовича пов’язане з інформаційною сферою, а місцем роботи стають Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, а з 2003 по 2011 рік  – Держкомтелерадіо України.

Помер 23 січня 2014 року

.