Ідеш в мовчанні, та хода твоя Страшніша мови. Під серцем зачаїлася змія - Чекає крови. І, доки з неба сурми прогримлять, Не зрониш звуку, Бо на вустах залишили печать Господні руки. Мовчи, мовчи, а прийде час, коли ти Забудеш, що умієш говорити - Німуй за двох, Бо на Його вуста печать не вкладе Ні той, що перший йшов, ні хто позаду, Ні страх, ні Бог.

Р.В. Сонях небо накинув на плечі - Прохолодою віє з ріки. Намалюй мені летом лелечим У повітрі цілунок легкий, А коли опадатимуть зорі З верховіть вересневих вночі, Не загадуй ні щастя, ні горя, Обійми мене і помовчи.

*** Холод такий, що вмерти. Світ кріз діряве дно Витік, а по четвертій Створений буде знов. Ще одна ніч безсонна, Ще за вікном вода Падає. Ще ікона Тихо в рушник рида. Дивишся в скло віконне - Хто ж ти тепер такий, А хлопченя з ікони Тулиться до руки...

Оце тобі тиша кавова - Спадає з худого плеча. Загублений в сутінках Львова Відшукуй од неба ключа, А в спеку липневу за Бога Зайдеш до небесних воріт, Поглянеш довкола - нікого, Лиш грім помира у дворі. Пригорнеш його, як малого Й обоє в едемських садах Заснете. А встанеш - нікого, З руки тільки дощ опада...

Виплети серце мені Нитками з вовни. На золотому коні Місяць неповний Вигарцює за ріг Ночі гнідої. Хто ж це у дверях ліг Й виє бідою? Доки зійде зі снів Днина осіння, Чутиметься мені Це голосіння...

[Приєднана картинка] Я йду, а ви? :)

Р.В. Затерпають слова на вустах – Я ім’я твоє мовить не смію. Може ми й доживемо до ста, Головне – пережити завію… Де б таємну молитву знайти, Щоб зима повернула на весну. Уявляєш – завеснієш ти, Уявляєш – і я воскресну.

Ця осінь листом вистелить мости І ніч на місто скине найтемнішу, Щоб ти не смів до мене перейти, Раптовим шелестом перелякавши тишу. Мовчи, мовчи, ця осінь знає все, Перед очима, з клекотом лелечим, Майне. І просто в зиму віднесе Усі слова, обнявши їх за плечі. І кожне слово ридма зарида, І зійде з хмар заплакане безсоння. А осінь перегорне календар І першим снігом проведе по скронях…

Ворожіння... (?) Я бачу світ в березовій корі: Чудні вертепи зі сліпих і вбогих. Їх мовчазні й смурні поводирі Бредуть, понуро дивлячись під ноги. Зо двору в двір заходять і мовчать, І нікому їм двері відчинити – На кожній хаті – різьблена печать – Хрестів засніжених рябі дереворити…

[Приєднана картинка] [Приєднана картинка][Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана...

Читати далі...