[Приєднана картинка] ...нехай нині його душі, де б вона не була, стане світліше, затишніше і радісніше...

*** І день прийшов, дощем підперезавшись, Вмостився сивим дідом на поріг. В зіницях - осінь - та, що буде завше, В долонях - сльози, наче оберіг. Питай його - не скаже ані слова, Жени його - на крок не відійде, Краплина лиш з долоні випадкова Впаде на листя букове руде... [Приєднана картинка]

[Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка]

Р.В. Воскова осінь тане в твоїх руках, Скапує листям, котиться по щоці. Тане примара місяця-мідяка В біло-туманнім вранішнім молоці. Шепотом-тремом плутані линуть сни, Губляться в травах, в срібних очеретах... Янгол світанку сонячний і ясний Нишком цілує сонні твої вуста...

***У молитовнім шелесті трави, Урвавши слово, душу не вірви,  Бо прийде ніч глибока і стрімка. Вона не дасть схилити голови,  Втекти не смітимеш, бо не втечеш живим,  А ще ж на саван днів не насукав. І, доки в темряві не блисне сивина, Шукай, визбируй потойбічні письмена -  Загублені прадавні молитви. Збереш до титли, та біда одна: З кишень дірявих древня таїна Верне до онімілої трави.

*** Нема пророка в своїй вітчизні - Простуй в чужу. А, втім, Всевишній, уже по тризні, Зітре межу. Хто жив у Бозі, хто тлів при чорті, Хто звідав світ - Усім човптися в одній когорті Біля воріт. Хто ж мовив слово, хто ніс в долонях вогонь свічі, Єдиний знає: Петро, спросоння, Згубив ключі.

*** Може, трепет цей зоряний віщий: З опівнічних тривожних небес Гляне місяць, блідий, мов небіжчик, І утне поминальної пес. А з посохлого древнього древа Вийде діва, нага і сумна... Тільки й вчуєш як десь металево Обірветься твоя струна...

*** Втретє зійде вогонь з кремнієвих небес, Не відступи на крок, не відведи руки. Звержено нині тих, що стерегли тебе, Мчи тепер, дикий, в ніч, поміж вітрів дзвінких, Блискавкою проший зблідлих вишень табун, Морем босоніж йди, тільки не охолонь: Мусиш горіть вогнем, тим, що з небес добув, Доки впадеш дощем в чашу ЇЇ долонь.

Ця ніч така солона і прозора, Збігає по щоках за миттю мить. Стою в вікні - свіча короткозора - Поміть мене, тонесеньку, поміть, Почуй хоч слово з тих, що проречу я, Й полиш згасати в безвісті пустель... Заплющу очі й, гаснучи, відчую: Крізь мене в небо яблуня росте...

Вишневих снів у пригорщі нарви І, доки ніч по ринвах видибає На шовколисте плетиво трави, Знайди кресало в хмарах дощових І запали зорю над небокраєм. При світлі тім поглянеш догори - Збагнеш по кому казяться вітри, Та тільки ночі вслід не обертайся - Впадеш, уп*явши погляд в небеса, Аж на повіках виступить роса І сни червоно витечуть крізь пальці...