хочу сюди!
 

Юлия

45 років, козоріг, познайомиться з хлопцем у віці 36-45 років

Телегонія — заборонена наука

Ця історія з таємничого розділу науки про фізіологію людини почалася ще 150 років тому, коли основною тягловою силою у господарстві був звичайний кінь. Саме ця тварина і прислужилася до вияснення деяких загадок людського роду...  Селекціонери-заводчики активно працювали тоді над поліпшенням робочих якостей кінських порід. «А що, як схрестити свійського коня із витривалою й могутньою дикою зеброю? — поміркували якось вони. — Цікава вимальовується перспектива!» І робота закипіла. Як матерів майбутніх зеброконей дібрали найкращих породистих кобил, а отців — зебр-жеребців. Пробували, звісно, і навпаки. Досліди із схрещування повторювали знов і знов, але жодного зачаття в усіх згаданих комбінаціях батьків так і не сталося. Воно, власне, і не дивно, адже тодішній науковий світ ще не знав про хромосоми та їхню несумісність у різних тваринних видів...  Невдачі відбили у заводчиків охоту до цієї безперспективної справи. Досліди були припинені, і ніхто про них і не згадував... Аж ось через кілька років трапилося незбагненне: у свійських кобилиць, котрі свого часу без усяких, як то кажуть, наслідків побували під самцями-зебрами, раптом почали народжуватися... смугасті лошата! Чому, з якого дива?! Батько — породистий жеребець, мати — теж чистокровка, а їхнє дитя — «напівдикий» смугастик! Неймовірно! Та очевидні факти заперечити було неможливо...  Науковий світ був приголомшений. Незвичайне явище дістало назву телегонія (від грец. tle — вдалину, в далечінь, далеко та gon, gonos — народження, породження; отже — «віддалене народження»). Досліди поновилися — з іншими тваринами. Феномен підтвердився! Але його наукового пояснення і досі немає. Причина? Згідно з чиїмось рішенням пошуки в цьому напрямку були знову припинені, а їхні результати — засекречені (див. про це далі). Ми можемо назвати лише двох дослідників телегонії: це сучасник Ч. Дарвіна професор Флінт і Фелікс Ледантек. Останній написав книгу «Індивід, еволюція, спадковість і неодарвіністи» (Москва, 1899).  Відкриттям «телегоністів» не здивувалися лише собаківники — фахівці-заводчики та аматори. Адже їм здавна було відомо, що коли породиста сука бодай раз пов’яжеться з безпородним псом-дворнягою, то, якщо навіть цього разу цуценят у неї не буде, у майбутньому чистокровного потомства від неї чекати марно, хоч би з якими елітними «нареченими» її зводитимуть...  З огляду на всі ці дані поставало вельми слушне запитання: «А чи не поширюється ефект телегонії і на людей?» У другій половині XIX століття було проведено інтенсивні фізіологічні, антропологічні, соціологічні, статистичні дослідження (а за можливості — й досліди), які дали можливість зробити твердий висновок: «Так, ефект телегонії поширюється і на людей, причому навіть у чіткішій формі, ніж у тварин».  Ось тут-то і запнулася завіса секретності!  Та нема такої таємниці, яка б рано чи пізно не вияснилася. Широкий загал довго навіть не підозрював про існування телегонії, але у другій половині XX століття вона сама заявила про себе. У цей період (зокрема, унаслідок розвитку комунікацій, послаблення політичних перешкод тощо) можливості спілкування людей різних рас набагато зросли. Результати, як то кажуть, не забарилися. Наприклад, після великих міжнародних заходів (молодіжних фестивалів, спортивних олімпіад тощо) у Москві поширювалися випадки народження негроїдів. І не тільки одразу після цих заходів, а й через доволі тривалий час. Від деяких жінок можна було почути визнання, що вони спарювалися (без наслідків) з неграми ще кілька років тому, а народжували від своїх теперішніх білих чоловіків. Цілком несподівано для батьків виходило щось «ні в матір, ні в отця, а в чорного молодця»... Окрім того, траплялося, що за гріхи такої матері розплачувалася її цілком нормальна, білошкіра дочка, яка — знов-таки несподівано для всіх — народжувала мулата, хоч до цього ніколи взагалі не бачила на власні очі живого негра (тобто тут наслідки злягання з представниками інших рас виявлялися уже через покоління).  Отже, ми розповіли про передання нащадкам зовнішніх ознак «генетичного батька» у тварин і людей (смугасті зеброконі, брунатні мулати). А чи передаються приховані, внутрішні ознаки? Так, передаються. І це в телегонії — найнебезпечніше. Бо ж випадає так, що для жінки та її майбутнього потомства далеко не байдуже, хто був її першим статевим партнером. Саме через такий висновок на цю науку і було накладено табу — аж до знищення друкованих результатів досліджень!  Ось поміркуймо над запитаннячком: а що, як «заїжджий молодець» (і не тільки ж бо заїжджий, а і свій, вітчизняний) — наркоман, алкоголік, психічно хворий? Саме такі «молодці» найбільше схильні до безладних і безвідповідальних зв’язків. Їх треба усіляко остерігатися, але такого годі навіть чекати: православний спосіб життя у нас ще тільки відроджується, і нічим не скута «демократична» мораль мало не цілком ґрунтується на розпусті та легковажності. Ось і трапляється, що зовні, здавалося б, нормальні і здорові батьки у своїх дітях раптом бачать не себе, а давній «привіт» від якогось фізично-морального виродка...  Автор: Ігор Каганець

http://www.untp.org.ua/index.php?id=63

Обязательно посмотрите видео: http://video.bigmir.net/show/76315

0

Коментарі