Дивлюсь я на небо, Дивлюсь я на зорі, На білий місяць старий. І бачу, як зорі Літають по небу Шукають коханя своє. Можливо то не зорі, А закохані душі, Що не поєднались, На грішній землі. Тепер вони мушуть, По безмежному небу блукати, У пошуку коханя свого. Тож давайте будемо, Чисто й щиро кохати, Поки ми ще живі, Щоб потім по небу Цілу вічність не блукати У пошуку коханя свого.

В своєму роді я єдиний Такий мрійливий та зрадливий. Водночас милий та не милий, Байдужий, радісний й засмучений Буваю клоуном, а іноді й загадка Лиш деякі, на цьому світі, можуть, Розгадати, що у мене на душі. Так було і так буває З кожним іноді, гадаю, А тепер гадайте люди, Як у вас всіх на душі. [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка] [Приєднана картинка]

Біжать річки, ідуть дощі Та все ж так добре на душі. Адже у мене ти вже є Кохана, радісна, щаслива, Прекрасна, чуйна й мила. Мені з тобою, радісно стає. Без тебе сумно на душі - так є. Ідуть дощі, дощі, дощі...

От чего люди не летают, От чего люди не летают как птицы. Как прекрасно было бы, Выйти на холм жизни, Расправить крылья в стороны. Ощутить как душистый, тёплый ветер Проходит через все перья. Вдохнуть полные лёгкие Чистого воздуха, и полететь. Лететь над океаном, таким знакомым В тоже время и загадочным. Лететь над степью из золотистых нив. Маневрировать между крутыми скалами Которые так и кажется что пронзают Своими пиками синее небо. Лететь над городом и дарить людям радость...

Читати далі...