За коханням по направленню
У перші жовтневі вихідні відзначають своє професійне свято вчителі. Цього року до святкування долучились і молоді фахівці, що приїхали в наш район за направленнями.
Після закінчення Ніжин-ського державного університету прибув у Монасти-рище і Дмитро Козачок, виходець одного з сіл Житомирщини. До вступу у вуз юнак закінчив комп’ютерні курси, трішки працював викладачем, навчаючи комп’ютерної грамоти. Ма-буть, саме тому, при виборі між двома університетами, перевагу надав педагогіч-ному.
Ось так, провчившись на фізико-математичному факультеті за спеціальністю математика і економіка, він отримав нап-равлення в своє рідне село на Житомирщині.
Та доля вно-сить свої ко-рективи. Сталось так, що майбутня дру-жина Дмитра проживає на Ічнянщині, не-забаром за-кінчує теж цей навчальний заклад. Тож хлопець вирішив бути поряд із коханою. Кожні вихідні він при-їздить до неї в село, а з початком робочого тижня повертається в Мона-стирище, де навчає учнів математики, інформатики, праці та образотворчого мистецтва.
Вчителює Дмитро Анато-лійович із задоволенням, хоча й очікував труднощів. Міняти професію не збирається, однак у майбутньому планує розвиватися в галузі еко-номіки та інформатики. Задоволений він і педаго-гічним колективом, у якому пощастило працювати. Проблем із житлом немає, адже йому виділили шкільну квартиру. Сусіди теж добрі люди, каже Дмитро, один з них навіть телевізор приніс.
Новий вид спорту, для нас
Звичне явище для вели-ких міст – брейкери, які тан-цюють просто неба, ролери – мчать скверами, скейт-бордисти, що виконують несамовиті трюки на дошці з колесами. Зустрівши в Ічі юнака, що досить профе-сійно почувався на скейті, я не стримався і зав’язав з ним розмову.
– Ти місцевий?
– Я із Кременчука. Звуть мене Дмитро Подолян. При-їхав до братів погостити на час канікул. В Ічні ж провів все своє дитинство.
– Як давно ти займа-єшся скейтбордом?
– Ось уже більше трьох років я стою на дошці. Зараз у майстерності переступив рівень початківця. За цей час відвідував фестивалі скейт-бордистів «Урбанія», «Спа-лах». Там переймав досвід.
– Чи розділяється скейтборд за стилем, як, на-приклад, брейк?
– Так. Має три види: флет – їзда на асфальті, стріт – їзда по бордюрах, перилах, вьорт – їзда між конструкціями, що нагадують чашу. А от рівень їзди теж ділиться на три гру-пи: початківець, ама-тор і експерт. Остан-ні, до речі, досить непогано зароб-ляють. Вони без-коштовно отримують одяг від магазинів спортивного споря-дження. Цим самим вони їх рекламують.
– Яке потрібно мати обладнання для їзди на дошці?
– Звичайно, перш за все дошку. Її ціна коливається. Наприклад, професійні дошки продають розбірні, і вартість самої дошки без коліщат досягає 700 гривень. Пот-рібно мати спеціальний за-хист, але я його сюди не брав. Не завадить і спеціальне взут-тя – кросівки зі збільше-ною підошвою, язичок, тоді нога добре фіксується.
– Чи були в тебе трав-ми і чи важко їздити на дошці?
– Були, звичайно, і синці, і травми. Навіть у експертів це звичне явище. А на дошці кататись неважко, якщо це робити постійно. Після зими складніше, доводиться від-новляти форму. Бувало, аби підтримати її, навіть при деся-тиградусному морозі катався.
Без грошей на чужині
Якось в Ніжині мою увагу привернув юнак років двадцяти п’яти. Він стояв із клаптем паперу, на якому було написано: «Дуже хочу додому. Допоможіть на квиток». Прохання, на перший пог-ляд, смішне та наївне. Та справа ось у чому: хлопець влаштувався на роботу в обласному центрі. Отримав-ши першу солідну заробітну плату, він зібрався їхати додому в Миколаїв, де жила його старенька бабуся. Це була його єдина рідна душа, оскільки батьки, коли йому було п’ять років, отруїлись грибами і померли.
Взявши гроші, хлопець вирушив на автовокзал, але до нього не дістався. По дорозі на нього налетіли молодики, добряче побили та відібрали гроші й докумен-ти. До міліції він не звер-нувся, бо все одно напад-ників не розгледів. Крім того, боявся, що його запроторять до буцегарні до з’ясування особистості та місця про-живання. Друзів там він ще не встиг завести. Додому вирішив добиратися чим доведеться: попутним транс-портом, потягами.
Ось така історія. Став-лення до цього хлопця мо-же бути різним, хтось щиро-сердно поспівчуває, а хтось скаже, що то звичайний аферист. Аферист він чи ні, це не так важливо, адже в такій ситуації може опини-тись кожен із нас. Добре, якщо є друзі чи знайомі, додому недалеко, місто знайоме. Що робити, якщо ви насправді потрапили в таку ситуацію?
У даному випадку юнаку варто було звернутися до міліції. Навіть якщо злодіїв і не знайшли б по гарячих слідах, то через добу-другу видали б папірець, що пос-відчує особу. Крім того, право-охоронні органи посприяли б у безперешкодному проїзді залізничним транспортом. Можна, звичайно, і без доку-ментів на попутку, та навряд чи вам зупинять, якщо ви в обірваному одязі. До того ж необхідно мати й неабиякі знання з географії. У даній історії юнак збирався пішки дістатися Миколаєва за три дні, не знаючи навіть, в яку сторону прямувати.
Наймолодший фермер в районі
Передивляючись список фермерських господарств району, натрапив на наймолодшого зареєстрованого в нас фермера. Народився він в не такому вже й далекому вісімдесят шостому році. Володимир Лощина розповів, що своє власне гос-подарство створив минулого року. Займатися фер-мерством вирішив після шко-ли. Мабуть, не останню роль у прийнятті цього рішення зіграв батько, який ось уже багато років фермерує у Максимівці, на батьківщині.
Наскільки Володимир ус-пішний, можна судити з та-кого факту. Першого року батько допоміг своєю техні-кою обробити землю, реалі-зувати продукцію. Володи-мир узяв кредит і купив новий трактор МТЗ. За нього віддав 80 тис., з яких держава повернула 25. Із боргом повністю розрахувався, тому планує в цьому році придбати вантажний автомобіль марки ЗІЛ. Звичайно, в тому разі, якщо урожай буде хороший.
Вирощує він продукцію, яка в нашій державі завжди матиме ринок збуту. Ідею взяв із журналу «Пропози-ція», а потім ще й батько, повернувшись із конференції, розповів про знайомство з менським фермером. Він і запропонував відвідати його господарство, перейняти досвід та закупити посівний матеріал.
Отримавши три гектари землі, хлопець засівяв її вруч-ну картоплею та столовими буряками. Несе затрати на гектар близько десяти тисяч. Як результат досягнута вро-жайність – 430 центнерів з гектара. Для збирання вро-жаю використав тракторну копалку КТН. Коли наймані працівники вийшли на поле, то просто розгубилися, побачивши таку велику за розмірами картоплю. Воно й не дивно, адже «Слов’ян-ка» спромоглася вирости найбільшою майже в півтора кілограма, а «Белароза» мала найбільшу вагу в сімсот п’ятдесят грамів. Здивувати може і плата найманим правникам в тридцять гри-вень за день, плюс до всього триразове харчування. Во-сени майже відразу реа-лізував картоплю, зокрема на Київ. Продавав її й одно-сельцям із Максимівки на посадку.
До речі, Володимир говить, що насінням із се-лекційних станцій залишився незадоволений. Коли кар-топлю придбав на базі, то багато траплялось гнилої і без вічок. Справжньою за-гадкою став сорт картоплі «Загадка», яка вся вродила дрібною. Сортову картоплю «Беларозу» довелося ку-пувати на Чубинській вис-тавці у фермера із Терно-пільської області.
На питання, чи важко фермерувати, Володимир відповів, що фермером бути важко, бо вранці встаєш і не знаєш що спершу робити: орати, сіяти чи звіт писати. Крім того, не задоволений відсутністю паритету цін. А взагалі каже, що працювати можна, якби тільки землю давали. Хоче розширюватись, але землі не дають. Говорять, що нічого дати, мовляв, земля перебуває в оренді, хоча є поля, що толокують. Тому молодий фермер вирішив узяти п’ятдесят гек-тарів у Прилуцькому районі. Адже він там постійно про-живає. У Максимівці він перебуває на час сезонних польових робіт.
