...---...2

Це не молодіжний сленг, це інша мова

  Прочитавши текст розмови одного студента по телефону, ви, мабуть, погодитесь, що це не молодіжний сленг, а  якась інша мова. Юнак нібито й спілкується вільно українською, непо-гано володіє англійською, та все ж рідні його інколи не розуміють.   – Прикинь, вчора був та-кий масдай. Зайнявся апг-рейдом компа. Почистив ба-тони, і тут сидюк полетів. Короче, савндтрек шо купив на днях я не бачив. При-йшлось втикать солянку на вертушці.

   Сьогодні з ранку трохи друшлятив. Сходив до брат-ської могили, думав до сті-пухи бабок стрельнуть. А там мусора, бо один чувак ліг в кроватку.

   Пішов, короче, я на пару, а там старий бивень загру-жать давай зачотом. Кажу кенту, шоб дав шпору, так той тормоз поки роздуплився… Короче, поплив я, добре, шо хоч одна дока знайшлась і врубилась шо мені треба. Пішов я, значить, на шпорах, да тільки засипавсь. Хай ме-не покрасять, я ж списував правильно. Ну і шо мені те-пер робити із хвостом? Пре-под той малахольний, поїхав, мабуть. Хотів вирішить питан-ня знаннями із зачотки, так староста крисою став, каже, шоб стольнік давав. Таку ці-ну запросив, хай мене покра-сять. Я йому шо, лимони но-чами малюю?

А тим, хто нічого не зрозумів подаємо невеликий словничок «термінів» і «понять»: масдай (крайній ступінь невдоволення), апгрейд (поліпшення, модернізація комп’ю-тера), батони (клавіатура комп’ютера),  сидюк (дисковод та диски CD-ROM), вертушка (CD-програвач), савндтрек (мелодія, що супроводжує відеофільм), солянка (збірний концерт), друшляти (прогулювати пари), стіпуха (стипендія), братська могила (гуртожиток), хвіст (заборгованість), шпора (шпаргалка), плавати (погано знати матеріал), йти на шпорах (списувати), врубитись (зрозуміти), засипатись (не скласти іспити), бивень (розумово відстала людина), дока (знаюча людина), квасити (пити спиртне), мусор (міліціонер), малахольний (ненор-мальний), лимон (мільйон грошових одиниць), поїхати (збожеволіти), стріляти (просити), хай мене покрасять (подив), криса (той, хто краде у своїх), лягти в кроватку – (покінчити життя самогубством), скинься в тюбик (поводься тихіше), тормоз – (людина, яка повільно реагує на все), чувак (чо-ловік, хлопець), кент (у кримінальному жаргоні дане слово має значення «друг»), труба – телефон.

   Да не квашу я, в мене ж і капусти немає. Короче завтра підтянусь. Ану, малий, скинься в тюбик, не бачиш, я по трубі з мамою розмовляю.

На чужині знайшла кохання

  За радянських часів між США та СРСР точилася напружена холодна війна. У кож-ному іноземцеві вба-чали агента таємних спецслужб. Тоді навіть припустити було неможливо, що хтось із-за кордону проживатиме й пра-цюватиме в Україні. Та часи змінюються, стереотипи теж. Протягом двох років в Іч-нянській ЗОШ №4 працює американка із штату Індіана Мішель Руньйон. Приїхала вона в наше місто як волон-тер від Корпусу миру. До цього приблизно п’ять міся-ців працювала в населеному пункті Гайворон Кіровоград-ської області. Її місія – про-паганда здорового способу життя та допомога у вивченні англійської мови.

   Коли приїхала в Україну, а потім і в Ічню, то подумала: «Куди я потрапила? Я не знаю, де я, я загублюся». Ви-бору, в яку країну поїхати, вона фактично не мала. Кор-пус миру запропонував одну- єдину країну і дав на розду-ми лише вісім днів. Вибір було зроблено.

   Батьки Мішель сприйня-ли це нормально і були раді, що їхня донька їде не в якусь країну африканського конти-ненту. Її мама була приємно вражена, коли в бібліотеці по-бачила багато книжок про Україну.

   Та в книгах всього не бу-ло написано. Найбільше в нашій державі Мішель зди-вувала маршрутна система, у тому числі й метро, що люди в маршрутки «трамбуються». Найбільше волонтерці спо-добались діти в українських школах і наша кухня, особ-ливо червоний борщ, варе-ники й картопля. Мішель каже:

   – Американські та ук-раїнські діти подібні, вони ма-ють одні й ті ж проблеми – здоров’я, наркотики, паління, спиртне. За розвитком і своєю психологією діти не відрізняються, хіба що є від-мінність у фізичному наван-таженні. Діти в Україні ба-гато працюють, особливо в селах, школи  в їх жит-ті віді-грають дуже важливу роль. В Америці, крім школи, є дуже багато місць, куди ді-ти мо-жуть піти для сво-го роз-витку. Україн-ські ж ді-ти прак-тично обме-жені школою. Особли-во чітка розбіжність між українською та американською школою в тому, що тут стосунки побу-довані на принципі родини, на більш сімейних відносинах.

   За спостереженням Мі-шель, люди в Україні багато працюють фізично. Роблять постійно, а грошей не мають. Американці ж за свою працю отримують непогані гроші. Волонтерка говорить, щоб жити в Україні, потрібно мати велику силу духу.

   За час перебування на чужині молодій американці пощастило знайти україн-ського бой-френда Олек-сандра (нареченого в нашо-му розумінні). Історія їх зна-йомства цікава. Хлопець їхав додому в громадському транспорті. Аж раптом почув, що на задньому сидінні якась дівчина розмовляє по телефону англійською. Він зрозумів, що дівчина потра-пила в халепу, бо не знає куди їхати. Олександр повер-нувся до неї і запропонував їхати з ним. Була вже майже десята вечора. Мішель спер-шу вагалась, та все ж погоди-лась. Звичайно, вона була налякана, але коли приїхав Сашків батько та з автомо-біля вийшла жінка – мама хлопця, у дівчини від серця одразу відлягло.

Чемпіон світу народився в Бережівці

   Хто б міг подумати, що в нашому районі може наро-дитися чемпіон України, або чемпіон світу. Неймовірно, але молодий і енергійний уродженець Бережівки

Олег Кравець став

чемпіоном світу. Спочатку Олег займався футболом. Грав за команди Бережівки, Іваниці, Парафіївки. З часом зрозумів, що це не те, адже це командна гра і рости професійно в ній дуже важко.

   Вступив до Чернігівського педаго-гічного університету ім. Шевченка. Навчаючись за спеціальністю «Фізичне виховання та спорт», юнак почав займатися боксом, теквандо. Але й це було не те, до чого він прагнув. Будучи студентом третього курсу, Олег запи-сався до секції кікбоксингу. Тренувався, брав участь у змаганнях, але до збірної не потрапляв. На довгі для спорту 2,5 роки хлопець «закинув» бійцівські рукавиці.

   Лише у вересні минулого року він знову одягнув рукавиці і вийшов на ринг. Сталося це коли Олег працював викладачем на кафедрі теорії та методики фізичного виховання у Київ-ському педагогічному університеті ім. Грінченка. Розпочав юнак свій новий бійцівський шлях із міських змагань Києва, потім вийшов і на чемпіонат України. Зрозуміло, що ставши її чем-піоном, Олег Кравець потрапив таки до збірної України. В її складі і вирушив на чемпіонат світу із кікбоксингу.

   У перших числах травня на Кіпрі, де на змагання прибули збірні команди з 30 країн світу, Олег провів п’ять боїв. Із суперників його спромігся перемогти лише один, і то в останньому бою. В результаті Олег став срібним призером світу. Збірна України тоді зайняла перше загальнокомандне місце і при-везла з собою 25 золотих, 16 срібних та 23 бронзових медалей.

   Та навряд чи наш земляк став би чемпіоном такого рівня без спонсор-ської допомоги. Фінансово йому допоміг голова правління ВАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла», депутат обласної ради Віктор Кияновський. Вдячності Олега Кравця немає меж, адже якби не Віктор Павлович, то взяти участь у змаганнях він би не зміг. Депутат пообіцяв юнаку й надалі підтримувати його у спортивній кар’єрі.

   Зараз хлопець готується до чемпіонату Європи, який відбудеться у Латвії.