Нічна розмова

Зірки, провидці ночі, знову світять.

Їх дивне сяйво манить і п’янить.

І знову мої очі їх помітять,

щоб нагадати, як чудово жить!

Земля не спить – вона говорить з небом.

Між ними відстаней і перешкод нема.

Їх розуміти – все, що зараз треба.

Ця тиха ніч далеко не німа...

Вслухаюсь в тишу, з темнотою вінчану.

Вдивляюсь в плетиво небесних ліхтарів.

Мільйони їх, прекрасних, ще не злічені.

Мільйони знаків, загадкових слів...

Мигтять зірки. І хто їх там запалює?

Щоночі розкидає над Дніпром?

Їх сяйво зачаровує і зваблює...

Ця ніч так пахне м’ятою й вином.

І легко так, приємно та спокійно.

Я руки простягаю в небеса.

Ця тиха ніч... Я в ній безмежно вільна.

Неосягненна зоряна краса!

Краса в зірках, у символах, у слові.

У запахах, у дотиках,  в піснях.

Все гармонійно в цій нічній розмові

між небом і землею у житах.