чомусь хочеться Нового року...подивилась серії про новий рік, і самій захотілось, туди в 31 грудня 2009р....

обожнюю 31 грудня, день який починається з такого приємного відчуття, відчуття свята...всі прокидаються, починають готовитись, хто шо не докупив - ходять по вулиці з величезними либами, така приємна метушня, та очікування чогось святкового....подаруночки, ялинка, олівє, фільм "Іронія долі", шампанське, мандаринки (я прям втрачаю голову від них) - це незамінно майже для кожного....

ви уявіть скільки бажань літає в повітрі в 00,00....а це і є казка, коли люди вірять в шось, і стільки позитиву в всиленній протягом 10 секунд....

хочу вже нового 2010 року 

мені так обідно шо то ппц...блін з тим  переполохом, приходить все відміняти, і все переносити...все мало бути так по сімейному і в вузькому колі, шо дійсно я цього хотіла...а тепер, частинка кола хворіє, інша також...і всі здорові  бояться сходитись до купи, бо бояться заразитись....і приходиться відміняти день народження..., але ж я так хотіла....чекала...понятно, що я не хочу шоб вони заразились, але б при інших осбставинах, прийшли б хоча б всі здорові, а тут.....зла я

канєчно, юлія тимошенко до 27 числа відмінить карантин, і буде святкувати день народження як нада....

я сьогодні плавала, дуже швидко, і була довольна - перегнала самого начальника свого =) (в реальному житті я плавати не вмію...лише трішки)...і ше сніг снився і вода....

і ше шось....не памятаю вже ...

"коли я перестану тебе кохати, у тебе також у душі  помре шось дуже важливе...."

потрібно вчитись у дітей, вчитись бути найлогічнішими і найпростішими і милішими.....

реальна історія з садочка:

тихий час, Макс (малому два з половиною років, і він як найдоросліший нянічку кличе не "няня" а по імені) лежить в ліжечку і кличе:

- Валентина Іванівна.....- тут прибігає няня...

-Що сталось?

- та так ніцого......

через хвилину

-Валентина Іванівна?

- та що таке?

- Та це я так, щоб не забути як тебе звати

  повторюйте усе хороше що є у вас житті щоб не забути що воно у вас все таки є!!!!!!

Осінь прийшла.
Кава скінчилась.
Злива хлюпоче -
вухам, як милість.
Листя зелене.
Море-калюжі.
Серце спокійне.
Серце не тужить.
Плаче душа...
добре, що злива.
Я посміхаюсь -
буцім щаслива.
Буцім так треба -
те, що довкола.
Марево знову?
Ні, просто квола.
Ні - не ласкава
і не спокійна.
Кава скінчилась.
Злива... осіння...
А.Б.

карочє починаю вірит ив дива, слова не воробей, сказала шо повірю в чудо, якщо виграє Україна ну шо ж....починаю вірити =)

а взагалі то я щаслива....не знаю чим я поплачусь за ці слова....адже за все позитивне ми платимо, але дійсно щаслива.....

чого і вам бажаю на ніч і взагалі =)!

ну находить інколи, коли хочеть прокричати усім-усім, "ПОСМІХАЙТЕСЬ", що все буде офєгєнно добре, що завтра новий день а кожного дня у нас є 86400 секунд, щоб змінити своє життя, а отже і 84600 можливостей щосдня...хіба цього замало щоб просто стати і посміхнутись...

інколи немає причин радіти, і перспектива найближча мене дратує, але так хочеться вірити що через рік кожен хто зараз сумує, просто вирветься з усього цього непотребу, і буде щасливий на радість усім...життя одне, одне, одне....і ми (старієм...тьху-тьху), і нічого не повернеться, і все буде так як ми зробими - не гірше ну а краще, якраз в наших силах!

за своїх двадцять з маленьким гачечком років ніразу не впадала у дипресію. Добре- ви скажете, ну це ж не означає що не було причин....є вислів "З жиру бісяться" ніби все є, але завжди чогось найголовнішого не вистачає....завжди коли у мене дуже жахливий настрій, паралельно у моєї найкращої подруги також... і що ж я за подруга яка не підтримає? починаються фрази їй  " Життя прекрасне", " Все буде добре" і т.д. а мій внутрішній стан чомусь відходить на задній план. навіть пожалітись немає кому....хоча, цей блог був створений для описання усіх переживань , але після декількох "Знову соплі розводиш", або " скільки можна страждати?" чомусь і тут перехотілось щось подібне писати....

а зараз якраз підходящий момент впасти дипресію, робота  - просто суцільна відпустка за свій рахунок, особисте життя ні к щорту, погода жах..... але проблема у тому, що не умію я впадати у дипресію, чомусь завжди в останню хвилину все таки піднімаю слухавку, фарбуюсь коли виходжу на вулицю, одягаюсь нормально, відповідаю на листи, заходжу годувати свої тваринок і так далі, все так як було до того, як виникла думка впасти у дипресію...навіть мій колишній хлопець, що перебував у вічній дипресії, не навчив мене туди заходити, адже я завжди мала його рятувати, і повторювати що все буде добре.

я розумію що дехто не вміє з відти виходити, що це проблема, але ж маю я право на свій смуток? на свої переживання та емоції? щоб хтось сказав мені - що все буде добре, позвонив спитав мене як я?...або просто побув поруч і вирішив мене витягти з дипресії....