Невже хоч одна людина в світі заслуговує почути брехню про те, чого прагне, чого так чекала...
Хіба ти маєш право казати про своє кохання до того, хто тобі байдужий?
Хіба ти маєш право робити боляче тому, хто найменше цього чекає, для кого ти всесвіт, для кого ти все у цьому житті...
Невже ти зможеш подивитись в ті очі, після брехні, і в душі сміятись з неї....
невже та людинка не заслуговує щастя.....
Навіщо робити комусь шрами на серці, якщо ти не віриш в кохання, навіщо вбивати кохання в комусь....
Чому ти сказав "Я тебе кохаю" якщо не відчуваєш цього?....Щоб посміятись? Щоб притримати людину біля себе, допоки тобі вигідно?
Хіба ти маєш право робити так, як би ти не хотів щоб з тобою сталось....
Якщо є совість, то так не зробиш...
Будь людиною, адже не болять лише шрами і мозолі.....так само як не відчувають радості.....
А мститись не потрібно...

уявіть ситуацію заходите в підїзд знайомого, що живе на 9 поверсі заходите в ліфт і бачите що там неприємно воняє (хтось наробив ділов там)...ну ви вийшли з ліфта, поспілкувались з другом...а далі що? сходами чи знову ліфтом?

Мені набридло чути, от тобі класно ти дівчина...скільки можна. Знаєте якщо так думати то все таки хлопцем бути в чомусь легше, ні я б не змінила стать, дівчиною легше в плані тому, що є на кого покластись, тобто чоловік покинен виконувати роль захисника та опори. Я ніколи не була за фемінізм, і його не підтримувала, я за право вибору і все. Тобто кожен незалежно від статі має право на вибір.

але все таки якби вам  надали можливість змінити вашу стать то яке було би ваше рішеня. І чому все таки хлопцем бути дегше ніж дівчиною чи навпаки 

Легше бути:

ГАВАРЯТ МЫ БЯКИ_БУКИ, КАК ВЫНОСИТ НАС ЗЕМЛЯ,,, 

Ну що бяки я вже мама хрещена, маю другого синочка  :)

Щеб свого....(свою) ех....

чого ти хочеш?саме зараз?

Я сердцу прикажу : "Железным стань!"

Я сердцу прикажу: "Про все забудь!"

Не сломится по тяжким грузом сталь,

А если и согнется, то чуть-чуть.

Не знает сталь ни смеха и не слез,

Ей безразличны нежность или боль,

Ей нипочем жара или мороз.

У стали есть предзначенье - боль.

Бой тяжек и опасен - не беда.

Клинок в бою сломается - не жаль.

Сталь не растает, как кусочек льда,

И в смерти сталью остается сталь.

Звенит мой меч, и топчет травы конь,

затянута багровым дымом даль.

Пусть ветер битвы жарок, как огонь -

В нем лишь закалку обретает сталь.

И смерть бежит от тех, кто ищет смерть.

А после битвы горечь и печаль

Приходят вновь. От них защиты нет.

Нет даже слез - не может плакать сталь.

Нет смерти...Но и жизни тоже нет.

И тишина страшней, чем гром войны.

Сумеет ли в душе зажечься свет,

И сердце - стать живым, а не стальным?

ось яка у вас зараз полоса в житті? чорна чи біла?

в мене якась біла в чорну полоску...дуже дивно зранку відчувати що ніякі труднощі тобі не спотрять настрій, а вже ввечері розуміти, що все таки вони впливають на тебе....

"...Уявіть ви їдите в маршрутці і навколо вас люди, кожен їде у у своїх справах, хтось дивиться в вікно, хтось на людей, кожен думає про своє....колись задумувались про що саме? 
......Мені 22 роки. Я щаслива від того що живу, я звикла до думки що світ прекрасний, і не тому що так усі говорять, а тому що так має бути. Єдина втрата у моєму житті - це людина, яку я кинула по-дурості. Я просто спочатку грала з почуттями, потім пояснила йому  що не кохаю, і коли він пішов, зрозуміла що вже нікому не потрібна, і ніхто (тобто він) вже більше бігати за мною не буде. Втомився....Жоден наступний мій спутник не витримувався біля мене  більше місяця, тай хто мене витримає, коли як не ревіла, то кидалась на людей....Звістка про те що він щасливий просто вразила в серце, я зрозуміла що втратилась будь яка надія на наше кохання...Я захотіла також бути щасливою, зтерла з лиця усю свою тугу, нацепила посмішку і знайшла хлопця який дійсно був чудовою людиною... Все для мене, усе заради мене, я переконувала себе що все буде добре, ми будемо щасливі, ми будемо разом завжди, ми...я просто не витримала цієї фальші, мені стало спочатку його шкода, а потім я зрозуміла що хай знайде собі іншу, та хто зможе ним дорожити...І знову залишилась одна, але я зрозуміла, що кохати по настанові не можна, що використовувати когось в таких цілях також... я чекаю на своє кохання, продовжую пошуки, і зараз одягнувши нову сукню їду на зустріч з новим знайомим, що буде не знаю, знаю лише, що краще буду шукати, ніж опинюсь в одному подружньому ліжку з тим, кого не люблю, або він мене не кохатиме...
...Ну що повитріщались? ніколи не бачили БОМЖа? да я БОМЖ (без постійного місця життя) так саме життя, бо жити в мене є де....А життя....Мені соромно і я відвертаю очі, дивлюсь у вікно я вже не можу дивитись на ці призирливі очі перехожих. Я волію зникнути з життя, з світу, я втомився шукати допомоги в людей яким все одно. Я втомився повторювати собі що це не я винний в тому що так сталось, бо інші не питаю, а просто роблять висновки. Я отримав вищу освіту, поїхав працювати, одружився народився син. Рутина життя мене не кидала з крайності в крайність, тихе мирне життя в Радянському союзі. Дім, робота, магазин, дім - все як у всіх....Згодом ми вирішили розійтись з дружиною, набридли всі ці сварки, виясняння стосунків і так далі. Вона з сином поїхала в інше місто до мами я залишився на старому місці. Рік перебудови.... і старшна звістка прийшла до мене, син хворий на рак. Я ще ніколи не відчував цієї болі, болі, яка зїдає. Я кинувся на пошуки грошей, адже у той час, лише одна людина мала право на життя, МІЙ СИН...Гроші знайшов, взяв кредит під заставу квартири, я знав що все буде добре, хотів вірити....помер, після слів що він втомився, навіки пішов у небуття....Дружина переїхала до мене, захворіла. Звичайно кредит я не виплатив, продали мою квартиру, відали залишок грошей, який вистачило на бараки, де зараз я проживаю. Нічого немає, все пішло на лікування дитини. Мені потрібні гроші, щоб підтримувати дружину, світла немає, водою користуємось раз на тиждень, немає чим платити, за лікування, їмо що попало ...Ось так, а тепер судіть мене...."(с)
далі буде....

ось коли небудь хтось замислювасвя щоб зробив в останній день свого життя?

я напвено б точно була в шоці, бо нічого на жаль на думку не спало....

сказати людям те про що насправді про них думаєш....можна, але б тоді було соромно, що до цього мовчала...

точно був юи світанок з дорогою кавою, аромат якої б просто полонив повітря, точно були б і поцілунки ну далі 

і сльози були б....шкода було б...все таки є що втрачати...

Обидно, досадно, но ладно, ладно, ладно......

як вам такий принцип, по моєму нічё так...

не катить пиши свій