6 травня - Русальчин Великдень (четвер)

...На Київщині в Русальний четвер, як тільки сходило сонце, дівчата йшли на жита. Вони брали з собою хліб, спечений із житнього борошна на свяченій воді. У полі дівчата ділили хліб порівну. Потім кожна дівчинка йшла на ниву у свого батька. Там на межі й клала той хліб для мавок – „щоб жито родило”... джерело

...Для русалок у деяких місцевостях "завивають вінки" - зв'язують два дерева. Це робиться для того, щоб чарівниці бавилися на воді і не кидалися на людей. Іноді русалки ховалися у кущах, їх викликала із зелених хащів зоря. Тому дівчата, вирушаючи на світанку за водою, обов'язково повинні мати з собою "зорю" (так у народі називають любисток). Коли молодь йде в Русалчин Великдень на прогулянку, то ховає у кишені полин, який на Трійцю бабусі розкидали по хаті. Русалка може спитати: "Полин чи петрушка?" Слід відповідати "полин". Тоді русалка вигукує: "Полин згинь!" І зникає. Якщо кинути полин у воду і почути ці слова, то можна сміливо купатися. Якщо ж на запитання русалки відповісти "петрушка", то русалка відразу крикне: "Ти ж наша душка!" і залоскоче насмерть.
Підводна чарівниця також може запитати: "Що мені мати варила?" У цьому випадку необхідно відповісти: "Борщ та полин". В деяких місцевостях русалки запитують: "Полин чи м'ята?" Якщо відповіси: "Полин", то водяниця вигукує: "Іди в долинь" і тікає; коли кажеш: "М'ята", то купавка радісно кричить: "Тут тобі і хата!" і стискує свою жертву у холодних обіймах...

...Все ж таки русалчине серце - не камінь, а кров - не вода, тому трапляється, що у купавок кров холоне в жилах і вони мерзнуть в темній джерельній глибині. Час від часу русалки залишають її і відігріваються в лазнях, повітках і клунях. Поза рідною водною стихією русалка може знаходитися стільки часу, щоб встигло обсохнути її тіло. "Сухим четвергом" часом називають Русалчин Великдень - лише в цей день водяниця має змогу повністю обсохнути. Від рибалок можна почути, що русалки сидять на камінні й плачуть, витираючи сльози волоссям. Мірошники раніше часто спостерігали за русалками, які вилазили на колеса водяного млина. Час від часу вони пірнали у шум, вовтузилися у воді і знову чіплялися за колесо. При місячному світлі їхнє довге волосся ставало зеленим, з нього без зупину лилася вода. Якщо протягом лише години русалка працюватиме гребінкою, то з її волосся набіжить води стільки, що вистачить затопити хутір або навіть село...

Теплі води, в яких плавають тихі зорі, залиті місячним сяйвом зелені береги і квітучі галявини - це стихія русалок. Що ж їх чекає, коли вітер зірве з дерев останнє листя? Куди зникають тоді купавки? Одні вважають, що водяниці переселяються на хмари, ховаються у нори, вириті під копицями. Інші запевняють, що русалки вмирають в обіймах зимового холоду. Весною їхні тіла заявляються у вигляді піни. Вона біліє над каламутними весняними струмками, і вітер розносить її над пустельними степами... джерело