Не забудь, яка стрімка Людської пам’яті ріка... Не забудь, яка гіркa Любов між нами - В самоті блука, В далині зника Поміж берегами. Не забудь моїх очей В тужливій темряві ночей. Не мовчи, о, не мовчи - Моє ім’я ти Вічно шепочи, Вічно шепочи, Щоб не забувати.

Не забудь — сніги впадуть, Літа з водою одпливуть... Хоч в думках зі мною будь. Не забудь, не забудь. Вирує пам’ять, як ріка поміж дібров, - Пливе, не тоне в тій ріці моя любов.

Одізвись мені колись, Луною в серці одізвись, Чи приснись, бодай приснись Дощем травневим, Зіркою в очах, Птахом в небесах, Цвітом яблуневим. Пам’ятай, що з летом днів Виходить пам’ять з берегів, Залива усе довкіл Вогнем любові, Греблі часу рве, Як життя живе, Як весняна повінь.

Не забудь, яка стрімка Людської пам’яті ріка. - Там любов моя гірка Не зника, не зника.