Одна з найкращих новорічних ночей в моєму житті...

Кохання буває без щастя, а щастя без кохання не буває...мабуть тому я обираю щастя...

Новий Рік без шампанського і олів"є дуже навіть існує...

Дарувати я люблю не менше ніж отримувати подарунки...

P.S. Завтра я їду у Львів, так що Новий рік починається з боротьби зі страхами минулого року...

Я вдячна цьому року

 - за отримані уроки

 - за вірні рішення

 - за нові зустрічі

 - за багато посмішок

 - за кардинальні зміни

 - за ніжну весну

 - за сонячне літо

 - за золоту осінь

 - за шматочок справжньої зими

...страшненькі окраїни міста перетворилися на чарівну білу казку...

...на вікні задумливо переливаються вогники гірлянди і відблискують в  золотистих іграшках...

...в кухні незвично гуде новенька хлібопічка і пахне свіжим хлібом

...кицьки примостились в ногах і муркочуть про щось своє

...через три дні Новий рік...

Отстань. Мне надо работать.
Плести мелодию боли, ткать гармонию вопящих нервов.
До болевого шока осталось чуть-чуть... Он должен потерять сознание.
В руке оказался хлыст. С запозданием дошло - это не хлыст, а бич, витой бич, истончаюшийся к концу.
С помощью бича направляем завершающий посыл боли...

По мотивам Г.Л.О.

В дитинстві я визначала наближення 9 травня по появі тюльпанів на клумбі перед будинком...

Пізніше - по збільшенню кількості фільмів на воєнну тематику на телебаченні...

Зараз - по збільшенню срачу на коловоєнні теми в інтернеті...

Натрапила на просторах інтернету на отаку от картинку (повний розмір):

Те що критерії суперечливі і половина з них взагалі маячня це зрозуміло. Але цікаво:

Чому на стороні успішної людини намальована жінка, а на стороні неуспішної - чоловік?

В останні півтора місяці це стало практично моєю мантрою...

Почуваюся людиною яку поставили на канат над прірвою і сказали "Іди". А як іти і куди іти... І хоча я розумію що піді мною не прірва і я в будь-який момент можу зістрибнути падати всеодно не хочеться...

Я розумію, що я перейшла за останній рубіж "дитинства"...бо ми самі того не помічаючи ростем за захисними стінами, які з часом або лишаєм за спиною, або вони розсипаються...раніше я найчастіше сама переростала свої стіни, а тепер остання стіна впала раніше ніж я її переросла...

Я на ходу вчуся приймати іспити і вести дипломи, визначати напрямок досліджень і за ніч опановувати абсолютно нові для мене сфери...я нічийний аспірант, вчорашня студентка яка раптом стала мало того що викладачем, та ще й науковцем-дослідником...

Да, я цього хотіла і прагнула, да, я в глибині душі насправді рада тим нагодам які відкрились переді мною, але всеодно страшно...І що найбільше мене лякає - так це те що всі оточуючі в мене вірять...оце мабуть найстрашніше в житті - коли в тебе вірять, а ти не розумієш чому...

Стратегії побудови іміджу на довгострокову перспективу можуть бути такі: