Я уявляю своє життя як збірку новел - коротких і змістовних, трохи обірваних в кінці щоб лишалося місце для фантазії "а як би воно було якби..." Щоразу я перегортаю сторінку і починаю нове оповідання з чистого листа, але тим не менш я люблю обертатися назад...Я люблю гортати своє минуле життя, заглядати в минуле і дивитися на старі фото...Я люблю перебирати на горищі дитячі речі і згадувати дитинство...я люблю дивитись на фото моїх батьків і дідуся з бабусею в молодості і хочу щоб і у моїх дітей була така можливість...

Я не розумію людей які спалюють фотографії і знищують згадки про минуле...мені нічого соромитись, без того якою я була 5, 10, 15 років тому я не була б такою якою є зараз...без тих помилок які я робила, я б не мала того досвіду і знань...без тих людей яких я зустрічала в житті я б не була собою теперішньою...

Мене дивує вимога деяких "чоловіків" знищити перед весіллям всі згадки про те що він не перший. Я не кажу що треба ці згадки тримати на видноті, але це частина мого життя і мені вирішувати про що я хочу пам"ятати, а про що - ні...

Не знаю хто це сказав, але сказано вірно "Для того щоб бути певним у майбутньому треба не соромитись минулого"...

Коли я втомлена, не маю настрою чи просто напав ПМС я відкриваю улюблені дитячі книги про пасторальне дитинство ХІХ сторіччя...

Графиня де Сегюр, графиня Ростопчина, Рут Сойер, Сесилія Джемісон, Луїза Олкотт, Френсис Бернетт....

Да, наївно, да, нереально, да, не гоже дорослій тітці таке читати...Але я так відпочиваю і набираюся позитиву яким так і віє від добрих книжок в яких добро завжди перемагає зло, а діти ростуть сповненими милосердя і любові до ближніх...

"Кошка, в отличии от собаки, не бежит на зов, а принимает его к сведению"

© Мэри Блай

В очах собаки ми читаєм "Як мені добре з тобою", кішка хіба що примружиться і підморгне "Непогано сидим"...Собаку обирають ті хто потребує відданої і безумовної любові, хто хоче щоб його щовечора хтось чекав...Якщо ти спізнюєшся то собака лежатиме біля дверей прислухаючись до кроків, а кішка, якщо таки схоче, вийде тебе зустріти потягуючись від сну і мружачі очі від світла...Кішку не страшно лишити на кілька днів саму - аби було що їсти і пити, і вона не пропаде і навіть не засумує...дехто саме за це їх і не любить...але перед кішкою не почуваєшся ні в чому винним - ми є просто двоє самостійних і незалежних істот яким подобається жити поруч...

P.S. Нічого особистого, просто придумалось...

Я ніколи в житті не чула на свою адресу стільки компліментів як за останні тижні...і що саме страшне - вони абсолютно щирі...Тільки одна проблема - я не готова, не доросла, мені страшно в решті-решт...Що я зробила і що я вмію?

Мудрі і сиві професори щиро вірять що дівча, яке практично щодня хто-небуть називає "дитинкою" і яке вахтери плутають зі студентами може очолити лабораторію...І що саме парадоксальне співробітники лабораторії також з цим згодні...Якби у мене була захищена дисертація то це питання взагалі було б вже вирішене...Я буквально зараз усвідомила що я уособлюю надію практично всього старшого складу кафедри - я єдина з їх дітей/онуків хто всерйоз пішов по цій стежці. І я боюся що вони мене наділяють через це якостями яких у мене насправді немає...

Але дисертація поки що не дороблена і у мене є ще принаймі рік на прийняття рішення...хоча рік це багато і багато чого може ще змінитись...як показує практика все може змінитись за одну ніч...У лабораторії наразі призначили директора з наших професорів (велике фух з мого боку), а мені дають можливість більш-менш спокійно захиститись

"А далі подивимся" ;)

Вкотре впевнююсь що я таки біла ворона...мене сьогодні спитали як я провела неділю - я чесно сказала що ходила на ковзанку, а потім в кіно. На мене подивились страшними очима і спитали "Як ти можеш?"

Замість того щоб як пристойна особа жіночої статі впасти від всієї купи фігні яка на мене навалилася в депресію, лягти на дивані і тільки гірко зітхати на співчуття родичей, я починаю ранок з зарядки і прибирання в квартирі...

Да, мені фігово, да, мені страшно, да, я не знаю як я житиму далі і що робитиму далі...Але від того що я поплачу мені в данному випадку не полегшає...і від того що я скажу "Все погано", мені також не полегшає...Бо я це вже не так давно проходила і пройшла і зараз пройду...

А от від розмови зі студентами мені полегшало...і від вперше в житті прийнятих заліків мені полегшало...бо коли бачиш проблему з нею простіше боротись...доречі вельми символічно що свій перший підпис в заліковій я лишила саме в Тетянин день)))

За два роки я поховала двох людей які були моїми Вчителями. Бабуся - в житті, Олександра Миколаївна - в роботі. Чомусь вони мене навчили, а чомусь не встигли. Але навчили основному - боротися до кінця і не втрачати оптимізму, навчили мислити і приймати рішення...

Бог він мабуть щось знає і мабуть таки так треба було щоб я досягала свого сама...і я чомусь певна що я досягну того що вони хотіли б для мене - щастя і успіху...бо я таки невиправна оптимістка...

Ні, я не буду нити і розказувати як я пакую речі щоб втекти до кисельних берегів Франції чи Канади. Більше того я не бачу трагедії в тому що відбувається. Особисто для мене різниця між Юлею і Яником виключно естетична. Все інше - як під копірку. Голосуватиму за Юлю, але тільки тому що вона красива жінка і на неї приємно дивитись.

Так, я виходила у 2004 році на Майдан і пишаюся цим. Але я виходила не проти Януковича, а проти того що хтось вирішив що він за мене може все вирішити і я собі мовчатиму в тряпочку. А зараз все чесно, ми отримуєм те що заслужили і хай це нам буде уроком на майбутнє.

А особливим нитикам я раджу почитати Конституцію (змінену) і заспокоїтись, бо повноваження президента у нас урізані по саме нікуди і всі обіцянки які вони роздають зараз - пустопорожні слова, бо вирішуватиме все паламент, в якому ані у Яника, ані у Юлі більшості нема...а до наступних парламентських виборів я сподіваюсь до нашого народу таки щось дійде нарешті...

Початок

На прохання трудящих)

Знов-таки пригадуєм школу. Всі атоми складаються з з двох частин - важкого, позитивного ядра і легких, від"ємно заряджених електронів що крутяться навколо. Ядро в свою чергу ділиться на позитивні протони і нейтральні нейтрони (протони і нейтрони теж діляться на частинки - так звані кварки, але це вже надто тонкі матерії в які я заглиблюватись зараз не буду). Співвідношення маси протона до маси електрона дорівнює 1863 (або 6П), нейтрон трохи важчий.

Електрони в атомі крутяться по різним орбітам. Чим ближче електрон до ядра тим сильніші сили взаємодії і тим важче його відірвати, але електрони на зовнішніх орбітах легко відриваються і тому називаються валентними. Саме валентні електрони забезпечують протікання хімічних реакцій та створюють електричний струм.

Для того щоб розірвати будь-які зв"язки потрібна енергія, а коли ці зв"язки відновлюються енергія навпаки виділяється. Якщо відірвати електрон від ядра, а потім повернути його на місце - виділиться квант світла, фотон, енергія якого буде залежити від рівня на який повернувся електрон. Якщо відірвати з ядра протон то при його поверненні виділиться величезна енергія, так званий гамма-фотон, або те що ми звикли називати радіацією. Якщо електрон не відірвався, а переходить по рівнях всередині атому - найймовірніше буде виділятися теплове випромінювання (хоча деколи, при високоенергетичних переходах може виділятись і червоне світло). Фотон це безмасова частинка, його маса в стані спокою дорівнює нулю, а існує він доти, доки рухається зі швидкістю світла. Традиційно фотони пов"язують саме зі світлом, проте насправді вони характерні для будь-якого типу електро-магнітного випромінювання - від радіохвиль до радіації, відрізнятиметься тільки їх енергія.

Мене тут питали як фізично пояснити чому швидкість світла обмежена. Якщо на пальцях то існує так званий "принцип причинності" - подія А може вплинути на подію Б тільки якщо подія А відбулась раніше. Або якщо перейти до фононів то фонон не може віддати енергію раніше аніж він був утворений, бо швидкість світла це по суті максимальна швидкість передачі енергії. Всі досліди які ніби-то говорять про перевищення швидкості світла наразі пов"язані тільки з тим що античастинкою фонона є такий же фонон і їх неможливо розрізнити один від одного...

 P.S. Якщо є теми які особливо цікавлять, то кажіть, буду пояснювати )

Люди, які достойні твоїх сліз ніколи не змусять тебе плакати (с)

Ми придумуємо собі дружбу і думаєм що якщо людина прийшла на день народження чи запросила на свій, чи ви разом регулярно танцюєте/ходите в кіно/бухаєте то є дружба...Ніфіга. Дружба це коли тобі дзвонять о першій ночі і кажуть "Виручай" і ти клянеш його всіма відомими словами, але таки їдеш виручати...Або коли ти в чужому місті серед ночі дзвониш з вокзалу і тобі кажуть "Стій де стоїш, я зараз буду"...Це коли можна проговорити всю ніч і не помітити цього, коли можна проходити мовчки весь день поруч але це мовчання не буде тяжким...

Ми придумуємо собі кохання і думаєм що якщо у нас метелики в животі чи ми не уявляєм життя без цієї людини, віддамо усе за обійми чи поцілунок то це є кохання...Ніфіга. Кохання це коли з тобою сидять днями в лікарні "Щоб тобі не було самотньо", коли ти знаєш як змусити його посміхнутись, коли ви сідаєте і чесно говорите про те що вас дратує в партнері і як це можна змінити, коли ти краще за нього пам"ятаєш коли йому тре випити ліки, а він не забуває одягти на зустріч твою улюблену сорочку...це коли ви даруєте один-одному подарунки про які навіть і не мріялось і ніколи не промахуєтесь з сюрпризами...

І кохання, і дружба це завжди двоє...не буває нерозділеної дружби, не буває нерозділеного кохання, це всього лише ігри нашої уяви...бо нам хочеться ідеальної дружби і ідеального кохання і нам простіше їх придумати аніж жити реальними, але такими неідеальними почуттями...Ідеальні почуття можуть триматися роками, реальні - постійно трансформуються... бо насправді почуття це лише цемент який скріплює цеглинки відносин, і з одного цементу будинок не побудуєш...

Одна з найкращих новорічних ночей в моєму житті...

Кохання буває без щастя, а щастя без кохання не буває...мабуть тому я обираю щастя...

Новий Рік без шампанського і олів"є дуже навіть існує...

Дарувати я люблю не менше ніж отримувати подарунки...

P.S. Завтра я їду у Львів, так що Новий рік починається з боротьби зі страхами минулого року...