Сімдесята ніч тої осені Вбила всі мої серцеві принципи, Підняла з землі ноги втомлені І до неї, до неї магнітами. А її любов - то вона й вона, Дві венери з рожевими мітками І зав'язані, як одна й одна Тіла теплого нитками, нитками. Сімдесятий дощ тої вулиці Змив усі мої душевні правила. Я украв її, все відбулося І даремно капканів наставила. Я покажу їй, де цвіте любов, Як віками творили нове життя, Але правда ця накриває знов: Не моя, не моя, вона не моя. Плюс...

Читати далі...