хочу сюда!
 

Serozelenka

41 год, рак, познакомится с парнем в возрасте 38-50 лет

Заметки с меткой «війна»

Шалена несправедливість. Хочеш жити - плати!

Дізнався, що моєму другові потрібні ліки, котрі коштують (увага, тримайтеся міцно) в середньому 160 тисяч доларів за один курс.

Сто, блядь, шістдесят, нахуй, тисяч доларів! Ви можете уявити собі таку цифру?.. 

Друг - боєць, упродовж кількох років захищав Україну від ворога. Але після лікування раку щитоподібної залози отримав цироз та ще цілу низку супутніх "приємностей".

Дуже хочу допомогти йому, але таких грошей у нормальної людини, котра сяк-так дружить із Законами, бути просто не може.

От вам інфа, що це за ліки такі золоті. 

А є ще один медикамент. Днями от купили. Зацініть вартість:



Державі на захисника, звісно ж, похуй. Волонтери допомагають, чим можуть, але... гляньте на ці суми!

Хіба справедливо, що найкращі з нас мусять платити найбільше тільки за те, що боронили Україну й хочуть бути здоровими? Де, бляха, взагалі в цьому світі хоч якась совість у людей?..

Піздєц. Я не знаю, що робити, друзі.

Сліпі люди за кермом! Сліпі на дорогах!!!

Раз удалося сфоткати машину сліпоглухонімих наступного дня після обстрілу. Чому сліпі? Бо ОБСЄ.

Поїзд прибуває до перону...

Вокзал... Часто саме цим місцем часто закінчується мирне життя у різних містах України. Втім, хвалити Бога, для багатьох ним же за певний час воно починається знову.



І мова зараз піде про тих хлопців, хто повертається додому, за великим рахунком, у нікуди. Таких, на жаль, чимало. Їх ніхто не зустріне, ніхто не подарує їм квітів, не затисне в обіймах, не прошепоче на вушко "все гаразд, усе позаду, тепер ти вдома, з нами"... Сказати, що це відчуття жахливе, огидне, що воно спустошує тебе чи не більше за сотню-дві ночей без сну означає не сказати геть нічого.

Перон вокзалу "Київ-Пасажирський", зимовий ранок. Потяг прибуває до перону. Боєць у латаній-перелатаній формі виходить із вагону й роззирається, закурюючи цигарку відточеним до автоматизму рухом. Він геть не розуміє, що діється навколо! Там кудись побіг високий чорнявий чувак у дорогому пальті, супутньо лементуючи на когось у слухавку; десь із іншого боку двоє безтурботних хлопців років по двадцять примудряються грати на гітарі навіть у мороз (зігріваються, напевно, он тією пляшкою "Міцного" під ногами); щось гуде, улюлюкає, шипить, кряхтить, дзвенить - купа незрозумілих звуків одразу.

Хлопця ніхто не зустрічає. Він за звичкою ховає запалену цигарку в долоні ("Снайпер стріляє на третю затяжку, а хороший снайпер - на другу!", - любив повторювати нині покійний комбат) та простує до бетонного парапету трошки повіддаль, сідає на нього і сидить. Сидить годину, дві, три, тупо цмалячи цигарки одну за однією. Йому нікуди поспішати...

За логікою, тут мало б початися мирне життя: назустріч йому кинулася б кохана, розцілувала б, омила його брудну форму своїми теплими слізьми, одначе логіки тут немає, пане. Вона відсутня. Ось і лишається - курити, курити, курити.

Але він не просто так сидить. У ці миті в душі відбувається справжня війна, причому за жорстокістю вона нічим не поступається тій, із якої він нещодавно повернувся. 

Одна частина бійця над усе хоче купити квиток на Костянтинівку, звідки будь-яким прийнятним чином аж до "піду пішки, якщо нічого не знайду" повернутися на фронт і далі мочити дурноголову іноземну наволоч, котра зазіхнула на його землю та народ. 

Інша його частина рветься бити морди людей довкола тільки за те, що вони не пережили того, чого довелося сповна хапанути йому, за те, що ті дозволяють собі усміхатися, радіти, планувати котрісь свята, дорогі відпустки за кордоном, гучну пиятику в ресторанах-клубах і так далі. 

Врешті, третя частина зараз переживає найгірше з почуттів, які взагалі бувають у житті - самотність. Іще й таку, що хочеться завити вовком, розплакатися, бити кулаками цей довбаний бетонний парапет аж до крові, та йому ж не можна. Він боєць! Він звик ховати емоції!

Ви читали у новинах, як демобілізовані воїни, котрі демонстрували на передових позиціях справжній героїзм і жагу до життя, за кілька місяців після повернення додому підривали себе на гранаті або стріляли в скроню? В цьому, пані й панове, є величезна частина вини нашого суспільства. Можливо, якби до цього бійця, що триклятих п'ять годин поспіль сидів на вокзалі "Київ-Пасажирський" підійшла якась дівчина і просто подякувала йому, простягнувши яблуко, він ніколи б і нізащо так не вчинив! 

Однак уже пізно.

Потяг пішов.

Сувеніри додому


Я вже писав про дитячі малюнки у відповідній замітці-пам'ятці для волонтерів. Але про той, який запостив тут, хотілося б розповісти докладніше.

Річ у тім, що автор (а, скоріше за все, авторка, хоча напевно не можу сказати через відсутність підпису) наскільки це можливо в її віці (орієнтовно 6-7 клас) майже досконало намалювала дівчину, яка мені дуже подобається. Вона не моя і ніколи такою не стане, зате портрет я маю. Таке от невеличке диво, правда? 

Збіги, співпадіння... та інша довколамістична муть. Але я не про те.

Суть у тому, що такі от малюнки дійсно додають воїнам сили. Вони бережуть їх, регулярно оновлюють колекції, просять волонтерів подарувати ще і перевозять із позиції на позицію, коли змушені міняти дислокацію. Можна забути в старому штабі пару шкарпеток, якісь недоїдки, але дитячі малюнки - це святе: їх ніколи не лишають!

Багато хто з моїх друзів узяв ці шедеври додому. У мирних містах вони так самісінько, як і на фронті, прикрашають всі можливі й неможливі стіни їхніх помешкань, даруючи натхнення проживати кожен наступний день навіть коли здається, немов ти нафіг нікому не потрібен. Ці ліки дійсно допомагають.

Тому давайте зробимо нелегке життя наших друзів на фронтах українсько-російської війни хай трішки кращим? Хто має таку можливість - передавайте побільше малюночків на передову. Зайвими вони ніколи не бувають, повірте мені.

Недільний віршик

Ніч така місячна, зоряна, ясная,
В оптиці в мене москаль...
На вітер поправочка і - до побачення:
Дамой, за парєбрік, бай-бай!


Для любителів петард, феєрверків, хлопавок - акція!

Любите зустрічати свята з піротехнікою? 

Витрачаєте гроші на різноманітні пукавки замість того, щоби перерахувати їх у благодійний фонд або купити теплі речі для наших бійців на Донбасі?

У такому випадку для вас - чудова новорічна акція!

Спеціально для любителів піротехніки публікуємо карту, де ви матимете унікальну можливість побачити найнезабутніше вогняне шоу!


Звертайтеся до нас! Зможемо організувати безкоштовний проїзд, проживання і харчі на перший час*.

*Увага! Вартість доставлення вашого тіла та поховання в акцію не входить.

Що везти на передок? Інструкція для волонтерів-початківців



Часто буває так, що людина щиро хоче допомогти, купляє на власні кошти речі для воїнів АТО, везе їх за кілька сотень кілометрів просто на передову, а вони виявляються там не дуже й потрібними. Щоби цього уникнути - треба знати, до кого саме їдеш і, звісно, запити реципіента. Втім, якщо дізнатися потреби ваших "підопічних" із якоїсь причини не вдається, то скористайтеся порадами, наведеними нижче. Вони ґрунтуються винятково на власному життєвому досвіді, на тому, що доводилося бачити на власні очі, тому стовідсотково універсальними я їх не назву, проте у більшості випадків це спрацьовує.

Перейдімо, власне, до тих універсальних речей, привізши яких ви у 90% випадків ощасливите хлопців дійсно потрібними штуками.

1. Шкарпетки. Зі шкарпетосами реально весь час якісь трабли. Їх ніколи не буває забагато. Тому беріть побільше пар - не прогадаєте! Зазвичай, лапи у захисників 27-го та 29-го розмірів, тому доцільніше набирати саме такі. І ще: не рекомендую привозити житомирські шкарпетки, бо то не одяг, а фігня. Ліпше знайти щось довговічніше, якісніше...
2. Трусєля. Та сама фігня, що й зі шкарпетками. Щоби не паритися з ромірами, раджу набирати "сімейки" (або "боксери" - кому як більше подобається).
3. Шоколадні енергетичні батончики. "Снікерси", "Марси" та подібні штуки - дуже класна тема. По-перше, втамовують голод. По-друге, додають енергії. От на них існує просто таки шалений попит.
4. Смажене насіння соняшника. Хтось на фронті починає курити, хтось - кидає. Але й просто полузати насіння, вбивши таким чином кілька годин нудного перебування на посту, буває класно.
5. Господарське мило. Воно дуже швидко витрачається, його ніколи не буває забагато.
6. Одноразові станки для гоління. Війна - війною, а гарно виглядати бійцям треба. Тому леза також у пошані.
7. Цигарки. Як правило, воякам АТО байдуже, що курити. Львівські "Армійські" цигарки - найбільш ходові, бо дешеві й ними накурюєшся. Прихопіть із собою декілька блоків.
8. Чаї. Бажано - пакетовані, бо довбатися з заваркою часто немає ні часу, ані можливості.
9. Дитячі малюнки. Бійці на передовій дуже сентиментальні. Вони дбайливо розвішують на своїх позиціях дитячі побажання, малюночки й дуже переймаються, коли ті затираються, промокають чи якимось іншим чином псуються. Тож обов'язково захопіть їх із собою на передок.

Нагадую: вищевикладений рецепт - це плід винятково моїх спостережень. Потреби дуже варіюються, але, гадаю, таким речам будуть раді скрізь.

Наостанок - дві життєво важливі поради для волонтерів на Донбасі:
1. Не користуйтеся GPS-навігаторами! Вони часто заводять просто у руки до орків. Ліпше зв'яжіться з профільними волонтерськими об'єднаннями й попросіть найновіші карти місцевості з позначенням усіх ключових точок і пунктів.
2. Не забудьте вимкнути геолокацію на смартфоні, бо може "прилетіти"...

Побачимося на позиціях! ;-)

"Здраствуй, жопа, Новий ґод" або Справляймо свята правильно

Народе, таке питаніє: як хто відсвяткував Новий рік? Уже передбачаю лавину коментів на взірець "Тусував на хаті з друзяками", "Завалили у файний клубас, наклюкалися до зелених шмарклів", "Тихенько посидів із родиною, випили по келиху шампуню та й лягли до сну". Словом, як завжди - тривіальненько. За великим рахунком, нічого більшого й не треба, позаяк свято саме по собі є безглуздим (змінилися дати - то й що, бляха?!). Але, все ж, маю для вас чудовий рецепт перетворення доби 31.12, тире, 01.01 на просто таки афанарітєльну феєрію, котра запам'ятається на многая, многая літа.

Почну з фотки. Скажіть, що, по-вашому, тут відбувається?



"У хвотографєра руконьки з дупоньки, - скажете ви, - а діється тут узагалі казна-яка фігня: сидять якісь тіп із подругою зі свічкою у салоні машини, за вікном не світліше, ніж у гузні носорога".

Пояснюю. 

Світлина зроблена за дві години до Нового року, коли високодостойний водій, послуговуючись неймовірно "корисними" підказками джипіес-навіґатора на позивний "Оксана", завіз нас у якусь дупу. Довкола - тиша, що зрідка порушується короткими чергами зі стрілецької зброї та далекими вибухами вісімдесяток і стодвадцяток, наш бус благополучно загруз у снігу орієнтовно за 6,5 км від Попасної і виштовхати його з полону не виходило навіть коли бралися всі гуртом. Надворі лютує неймовірний дубак, приправлений для фаталістичності непроглядним туманом із нотками потужного норд-осту, а ми бовваніємо так, безпомічні, посеред невідомо якого поля...

Уже пізніше ми дізналися, що якби не застрягли - заїхали б просто у руки до сєпарів, які, виявляється, окопалися трьомастами метрами далі "дорогою" (в лапках, бо по цій дорозі може спробувати проїхати хіба що накажений... ну, або наш водій "завдяки" джипіесці). Тоді ж, утомлені 26-годинною дорогою у зону проведення АТО, нам було відверто похер, де ми і що ми; хотілося нарешті дістатися Світлодарської дуги, випити кави після двох безсонних ночей разом із хлопцями, зустріти, бляха-муха, той триклятущий Новий рік і хоч трішечки поспати.

До речі, підмога таки під'їхала, та тільки після того, як ми знехтували реальний ризик "спалитися" і ввімкнули на слухавках геолокацію, щоби вислати пацанам координати.




Коротше, у той час, як розмаїті петардасти у мирних містах хлопали своїми довбаними вогнеграями та всіляким іншим чином удавали, немов війни немає і "етамінянікасаєцца", ми з пацанами таки сіли за стіл. За, не побоюся цього слова, шикарний стіл!




От де б ви ще похавали чорної ікри, як не на самому передочку, де акурат за штабом починається сіра зона, а тости і пісні вряди-годи губляться серед гатіння вибухів мін? А у нас була чорна ікра - не абияка, а справжнісінька. Правда, де мужики її нарити примудрилася - не знаю, та й хіба це взагалі важливо? Головне, що от такою великою, дружною "родиною" ми зустріли новий 2017-й рік, побажавши Україні мирного неба, а кожному українцеві - злагоди й добробуту попри все лайно, що нам весь час підкидають різнокаліберні можновладці.

А ранок на передовій - на диво тихий і ясний. Туману як не було. Що ж, привіт, пане новий роче!



Я до чого веду... За всіма своїми життєвими негараздами не слід забувати того, завдяки кому ми живемо у мирних містах і тут вибухають максимум підпалені тупорилими малолєтками петарди, а не снаряди арти чи міни. У пацанів уже декілька років поспіль свята - винятково на передовій, у холоді, за постійної небезпеки, що наступної миті тебе можуть додати до сумного переліку двохсотих або трьохсотих...

Зі святами вас усіх, друзі! Хай трішки запізно, але привіт вам і найкращі побажання зі Світлодарки! ;-)

П.С.: Ніколи не користуйтеся джипіесом на Донбасі! І не забудьте вимкнути геолокацію у своєму айфоні)))

Автомобілі «Святої Покрови» служитимуть захисникам України



На території Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря Української Православної Церкви Київського Патріархату відбулась передача чотирьох автомобілів до підрозділів Збройних Сил України, які зараз несуть службу у районі АТО.

Автомобілі передала благодійна організація «Благодійний фонд Святої Покрови» та заснований нею «Музичний батальйон», який провів понад 150 концертів для військовослужбовців у районах проведення АТО.

Освячував автомобілі Митрополит Черкаський і Чигиринський Іоан — постійний член Священного Синоду, голова Синодального управління військового духовенства. Після освячення він висловив надію, «що Бог збереже кожного, хто буде на них їздити», та привітав військовослужбовців зі святами, побажавши їм з перемогою цілими і неушкодженими повернутися додому.

Начальник Головного Управління морально-психологічного забезпечення Збройних Сил України генерал-майор Олег Грунтковський щиро подякував всім, хто приклав руку для того щоб забезпечити автотранспортом військові частини і додав, що зараз, на свята наші волонтери роблять великий подарунок разом з церквою для наших воїнів, які захищають незалежність і майбутнє нашої України.