хочу сюда!
 

Anastasia

29 лет, овен, познакомится с парнем в возрасте 30-40 лет

Заметки с меткой «хуторская доля»

Колапс українського аграрного сектору

24 лютого 2016 року посол США в Україні Джеффрі Пайєт вказав Україні на її місце у світі – аграрний придаток до високотехнологічних та наукоємних країн світу.

Основна маса вітчизняних політиків та медіа ресурсів із захватом підхопила гасло щодо аграризації країни, почавши обіцяти, що «аграрна наддержава» - це нібито «кисільні береги, молочні ріки». Та чи можливо це у сучасних реаліях?

 

Основні законодавчі лейтмотиви розвитку аграрного ринку України

Якщо подивитись аналітику світових товарних ринків за останні декілька років, то ми побачимо, що на аграрному ринку дуже слабі зернові, за своїм котируванням, (крім вівса – попит є, пропозиція зменшилась) та корми. Трохи краще відчувають себе бобові, ріпак та олія дорожчають (з сезонними коливаннями). Цукор – перестав набирати котирування. Песимістично торгується м'ясо. Проте ринок молочної продукції дещо підріс, але ще доволі кволий та не вселяє впевненості у подальшій стабілізації.

З точки зору подальших перспектив, зовнішньоекономічна кон’юнктура світових аграрних ринків також не вселяє оптимізму. Декілька років поспіль ціни на сільгоспкультури знижуються, а витрати на виробництво різко зростають.

 

Як вихід – або кредитування, або державна підтримка.

Лише найбільші українські агрохолдинги можуть отримувати кредитні кошти за кордоном під 3-10 % річних для розвитку свого бізнесу.

У той же час більшість українських аграріїв (що відносяться до малого та середнього бізнесу) можуть розраховувати лише на кредитування на внутрішньому ринку держави, де відсоткові ставки все ще захмарні – до 30 % річних.

Сільськогосподарський виробник має найдовший період обороту коштів, що триває цілий рік: від сівби до збору врожаю. Особливістю аграрної галузі є те, що попри основні ризики, кінцеві результати діяльності (крім вкладених коштів, праці, технологій) прямо залежать від погодних умов. Тому, наприклад, рослинницька галузь постійно працює в форс-мажорних обставинах.

Але якщо в інших галузях економіки з цим боротися можна, то на полі кондиціонер не включиш, і від негоди ниву не прикриєш. Це враховується в усіх країнах світу, де є державна підтримка галузі. Якщо порівняти з європейським досвідом, то у нас ця підтримка у десять-двадцять разів менша. Український аграрний сектор економіки такого блага ніколи не отримував і не отримує. Нам пояснюють, що скасування держпідтримки аграрної галузі – це вимога Міжнародного валютного фонду (МВФ) як умова для отримання кредитів. Але ж непотрібно однією рукою позичати, а другою робити усе для того, щоб не було чим повертати борги. Якщо ми вступаємо у спільний ринок – Світову організацію торгівлі (СОТ)– і будемо на одному ринку в рівних умовах з аграріями Західної Європи, то собівартість їхньої і нашої продукції суттєво відрізнятиметься.

Тому дивує логіка міністра аграрної політики та продовольства України Тараса Кутового, з якої випливає, що сільськогосподарську галузь, яка є практично єдиним донором держбюджету, треба додушити податками.

Так, відповідно до пункту 209.14 статті 209 Податкового кодексу України сільськогосподарське підприємство - суб'єкт спеціального режиму оподаткування здійснює оподаткування операцій з продажу (постачання) сільськогосподарської продукції за ставкою, визначеною підпунктом "а" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу – тобто 20% (плюс іще базова ставка податку на прибуток становить 18%).

У разі експорту сільськогосподарської продукції застосовується ставка податку, визначена підпунктом "б" пункту 193.1 статті 193 цього Кодексу – тобто 0%.

Урядовці, мабуть, не знають, що більшість сільгосппідприємств, окрім внесків у держбюджет, ще стільки ж витрачають на утримання соціальної сфери. Відповідно, найбільше на це витрачають представники великого агробізнесу, які, як правило, на рівні з державою сприяють розвитку територій, де базується їх виробництво. В умовах браку бюджетних коштів для фінансування соціально-економічних програм розвитку сільських територій, саме підприємства сільськогосподарської галузі беруть на себе відповідальність за формування "соціального капіталу".

 Таким чином, розвиток українського сільського виробника здійснюється тільки у напряму розвитку великих АПК.

Малий та середній сільгоспвиробник не у змозі пролобіювати свої інтереси у ВР України – вони там не представлені, а Кабмін переймається лише виконанням обіцянок МВФ та впровадженням норм Угоди щодо асоціації (2014 року).

У той самий час, після «відкриття» ринку землі, в Україну прийдуть міжнародні аграрні корпорації, які мають великі пільги в оподаткуванні та державну підтримку у країні їх реєстрації. Це, у свою чергу, призведе до активного закриття малих та середніх сільськогосподарських підприємств, в меншій мірі це стосуватиметься великих АПК. Оскільки дуже важко конкурувати з виробником, чия продукція може продаватися за більш низькими цінами доволі довгий період часу. Але потрібно попередити: ціни на продукти харчування та іншу сільгосппродукцію залишатимуться низькими, доки максимальна кількість українських підприємств (ферм) не піде з українського ринку.

Беручи до уваги події останніх десятиліть, становиться зрозумілою й така стратегія. Все розпочалось зі зміни свідомості українців (більшість з яких не у змозі осмислити процеси в масштабах середньостатистичного містечка України) та з відсікання історії, частиною якої ми були, і закінчуючи демонтажем промисловості та науки. Такий самий процес стосується і українців – адже для функціонування хутора такої кількості народу просто не потрібно.

І ось в той самий час, коли в місті Південному Одеської області укладаються контракти (на будівництво зернового терміналу планується витратити до 100 млн. доларів), в іншому "Південному" – знаменитому ракетному КБ, в якому розробили техніку для підкорення космосу, йдуть процеси абсолютно протилежні. КБ фактично знищується, як і багато інших КБ, інститутів, заводів на території України. Воно і зрозуміло - хуторам космос ні до чого. Справа хуторів - сіяти і жати, відгодовувати поросят та курей. Або вимирати.

На жаль, вся логіка світової історії показує, що жодна аграрна країна ніколи не була не тільки світовою, але навіть регіональною державою, віддаючи свої ресурси за валюту, скельця і намиста. (KOZAK_PRAVDORUB ®)

Таку ж думку висловив і Володимир Гошовський (його думка викладена на офіційному сайті СПУ): «Тут возникают исторические аналогии. Советы тоже начинали с продажи зерна. Варварский вывоз основного продукта питания, без учета нужд собственного населения, завершился трагедией Голодомора. Кто-то начнет «кидаться тапками», но оглянитесь вокруг. Что-то не видно, чтобы наш внутренний рынок был завален дешевыми хлебопродуктами. Наоборот, перерабатывающая промышленность ведет борьбу за урожай каждого года. Давайте вспомним, какие усилия приложили украинские пищевики, чтобы пробиться на внешние рынки. С превращением в аграрную страну достижения прежних лет можно умножить на ноль вместе с другими отраслями, коим не найдется в ней места. Выгоду от массового экспорта зерна получат только олигархи. Остальные - рост цен на хлеб. Индустриализацию в виде остатка заводов положили на алтарь кредиторам, и назвали это успехами реформ»