Останнім часом не сплю без снів.
Лиш прикриваються повіки, перестаю відчувати те, що відбувається чи навпаки не відбувається довкола мене - і починається тривала швидкісна насичена історія, нова пригода. Не скажу, що завжди це приносить задоволення. Часом, так як сьогодні, прокидаюся емоційно виснажена, але все ж щаслива, що все це було не на яву. Цієї ночі мусила рятувати самогубця із порізаними венами. Можливо, якби працювала, наприклад, лікарем швидкої допомоги то не видавалося б таким дивним...типу, пережиті враження і все таке...

Тож виникає питання. Та і не в мене першої, звідки ці мультики у наших головах? Якщо вони не мають жодного відношення до реальності і це лише плід нашої підсвідомості, то чому ми її так погано знаємо, і наступні її кроки такі несподівані для нас?..

П.С. Вони усі кольорові. Вишневі потоки крові, сині кахлі на підлозі і темно-карі глибокі очі.