Жили-були собі дід та баба

Жили-поживали не рік, не два. І ось якось...
Закралася в душу дідову страшна підозра , що баба його не любить і не поважає
Почала вона його гризти (підозра) і зверху і зсередини, і спокою не давати, і сон руйнувати...сказано ж: старе, як мале
Та до того дійшло, що надумав дідо розлучатись.
Пішов він до суду, папери підписав, подать, чи що там заплатив і повернувся додому.
Сидять з бабою на призьбі та й журяться...
Коли це підходить страшний день суду

Придибали, сердешні, наповнені рішучістю гідно зустріти новий подарунок долі, а суддя давай їх мирити та переконувати, що такої гарної пари тепер годі й пошукати , та щоби дід дурниць не чинив , та й баба, звісно
- Ви ж любите його, - звернулась вона до баби
Не відважилась стара збрехати перед високим правосуддям, і видушила з себе понад силу:
- Поважаю...
Зрадів дід, чи просто вигляд зробив, що зрадів, але забрав бабу додому, і жили вони собі далі