Найдавніші знаки-символи, що зустрічаються в традиційному народному ткацтві та вишивці, різьбленні по дереву, кості та шкірі, художньому розписі, кераміці, писанкарстві тощо, мають культове походження і жоден з них не є випадковим. На сучасному етапі розвитку суспільства первинні значення здебільшого втратилися і сприймаються людьми не більш як декор. Не дивно, адже їх витоки сягають доби, коли на теренах сучасної України бродили мамонти…

Кожен такий знак несе певне семантичне (смислове) поле, у сполученні з іншими знаками-символами виникає взаємодія цих полів, що створюють нові значеннєві відтінки або і нові смисли. Так само, як зміст окремого слова і слова у словосполученні (реченні) може набувати ширших чи вужчих значень (тут доречно згадати фразеологізми, або так звані крилаті вислови, зміст яких подекуди зовсім далекий від змісту його складових). Проте маючи ознаки мови, знакова система цих символів є безсловесною, або невербальною, це не слова, „записані” в інший спосіб.

До наших днів дійшло небагато писемних пам’яток минувшини, найвизначніші з відомих – Велесова книга, Слово о полку Ігоревім тощо – здається, безнадійно втрачені, що, у свою чергу, породжує спекулювання стосовно їх автентичності. Усна народна творчість зберігає в собі пласти минулих часів, проте кожне прийдешнє покоління залишало свій відбиток на цьому надбанні, тому нині складно говорити про „чистоту” походження тієї чи іншої інформації, переданої „з вуст в уста”. Таким чином вербальна (власне словесна) форма комунікації між поколіннями досить фрагментарна і подекуди умовна.

Зображальна знакова система традиційного народного мистецтва, яка за своєю природою є невербальною, відзначається більшою консервативністю і сталістю. Основна її частина практично без трансформацій дійшла до наших днів з палеоліту та інших ранніх періодів існування людності на теренах сучасної України.

Багаторічні дослідження найвизначніших науковців минулого (з ХVIII століття) і сучасного, застосування різних методів вивчення явища українського народного мистецтва надають можливість ствердити: зображувальні символи є своєрідним кодом, у якому зафіксовано інформацію про світоглядні основи українського етносу, починаючи від принципів творення і існування Всесвіту, закінчуючи буттям людини на Землі. Цікаво, що на сучасному етапі розвитку людства іншого більш „прогресивного” способу обміну інформацією між різними розумними формаціями – світами, якщо хочете, – не винайдено. Так, у сімдесятих роках ХХ століття з розвитком космічних технологій за допомогою надпотужного 300-метрового радіотелескопа у космічний простір, де, за думкою вчених, вірогідніше існування іншого розуму (кульове скупчення зірок М13), посилаються з певною періодичністю радіосигнали, перекодування яких у графічний спосіб має на меті отримання зображення – інформацію про Землю, хімічні та органічні сполуки на ній, зрештою, існування самої людини. Це графічне зображення за своєю структурою та зовнішнім виглядом дуже подібне до своєрідного орнаменту. Такими ж схематичними візерунками користуються нині митці народного мистецтва, передаючи інформацію від наших далеких предків – з іншого часу і світу.

Міфічні образи та фантастичні оповіді народної творчості втрачають свою ірреальність у світлі новітніх відкриттів науки. Ще донедавна вчені не сприймали певні явища і поняття, з якими нині доводиться рахуватися і приймати як об’єктивну реальність, в першу чергу, це стосується фізики елементарних часток тощо. Дивуєшся, коли усвідомлюєш, що нашим предкам ця інформація була відома, вони лишень оперували іншою категорійно-понятійною системою...

Ґрунтовні системні знання про Всесвіт і місце людини в ньому зафіксовано, зокрема, у традиціях народного зображального мистецтва. Український рушник є візитівкою нашого народу в світі – такого унікального явища не зустрінеш на чужині. Безперечно, він є найяскравішим засобом комунікації між поколіннями людства: на Україні до рушників, які мали культово-обрядове значення, ставилися з особливою пошаною, їх передавали у спадок, зберігали як найвизначнішу родинну реліквію. Навіть загальний вигляд дуже подібний до сувою з письменами... Жодної події релігійного, громадського чи родинного значення не відбувалося без рушників. Відповідно, і самі вироби за їх функціональним призначенням мали різний вигляд і композиційну структуру малюнка. Основний зображальний мотив рушників та інших видів традиційного мистецтва – Дерево Життя або Світове Дерево, яке символізує організований простір Всесвіту. Образ організованого замкненого простору як противага хаосу притаманний людському світосприйняттю з найдавніших часів, поширений у наших предків і тією чи іншою мірою представлений у різних релігіях. Купальське деревце, вербові гілочки на Вербне свято, зокрема, і новорічна ялинка (на Україні „гільце” з вишні тощо) – теж прояви цієї символіки. Наші предки уявляли Всесвіт в образі живого структурованого об’єкта, схожого на дерево з гілками – галактиками і листям – зорями та планетами. Згодом символічне дерево в народному мистецтві трансформувалося у квітучі „вазони” або в образ Богині Берегині.

Структура малюнка умовно поділяється на три частини і відтворює давні вірування українців: світ вищих (небесних) сил – Права, явний (земний) світ – Ява та світ потойбічний (підземний) – Нава.

Така трійчаста структура відтворює принцип триєдності світобудови: три елементи виміру – ширина, височина, довжина; три типи кварків, що утворюють усі елементарні частки; три види часток утворюють атоми – протони, нейтрони та електрони; три основних кольори – синій, жовтий і червоний – творять всю гаму барв у світі... Цей ланцюжок прикладів можна продовжувати і далі. Нашим предкам були відомі знання про світобудову, тому вони не могли оминути символічних зображень у ритуалах, культових предметах, оберегах тощо. Так, з давніх часів і понині Трійця є символікою українського народу і державності.

Практично всі геометричні візерунки належать до найдавнішої знакової системи нашого народу. Один з основних елементів – меандрований ромб, походження якого виводять від льодовикового періоду. Саме такий „знак” виявлено у розрізі бивня мамонта, останній був основним джерелом для існування тогочасної людини. Тому наші пращури переконалися, що саме цей магічний знак дає таку неперевершену силу і могутність звірові. Люди вирішили, що коли вони матимуть на собі відповідне зображення, то будуть такими ж сильними, як і мамонт. З тих часів меандрований ромб наноситься на різні культові предмети, зброю, побутові речі, одяг тощо. З часом семантика цього знаку розширювалася та видозмінювалася, зокрема, перехрещений ромб з крапками всередині або „засіяне поле”. Поширення цього знаку набуло в трипільській культурі: на ритуальних стилізованих жіночих статуетках, посуді, одязі... Це символ родючості, достатку, а також вагітності, що в давнину було невід’ємним з попередніми двома поняттями.

Продовжуючи тематику космотворення, не можливо оминути символ „Сварга”. Сонячний (галактичний) рух у світогляді праукраїнців зображувався сваргою, як і рух Всесвіту. Попри десятки видозмінних варіацій структура цього знаку досить чітка – перехрещені дві осі із загнутими (чи „зламаними”) кінцями, часто із колом (крапкою) по центру. Вражає беззаперечна його схожість зі схематичним зображенням спіральної галактики, до якої належить і наша Галактика Чумацький (або Молочний) Шлях. При чому цей знак широко використовується в усіх видах народного мистецтва: ткацтво, вишивка, різьба, писанкарство, розпис, кераміка... Сварга без одного плеча є триквестом (триквестером), символом вогненної Трійці – Сонця, Місяця і Зорі, роль яких у процесі формування української спільноти та її світоглядної ідеології є однією з найважливіших. Такий знак до наших часів дійшов як через засоби народного мистецтва, так і через геральдику.

У свою чергу окремо Сонце позначалося колом, перехрещеним колом або самим перехрещенням. Таке символічне зображення зустрічається на стінах печер льодовикового періоду.

Місяця схематично зображали двоїстим „рогатим” знаком відповідно до його зовнішнього вигляду та оскільки він вважався ще й покровителем пастухів і тваринництва.

Восьмикутна Зоря (Венера) особливо шанувалася українцями, взагалі існує міф про прабатьківщину людства на цій планеті, що саме з неї на Землю перенесено життя. Такі відгомони збереглися і в багатьох зразках усної народної творчості, окремих ритуалах та обрядах.

Творення нашого Всесвіту за науковими поясненнями відбулося з вихідної точки – з „нічого”, коли порушився загальний баланс енергій у Космосі. За долі секунди відбулися грандіозні видозміни енергій і матерій, завдяки чому з’явився відомий нам проявлений (матеріальний) світ. За давніми уявленнями праукраїнців Всесвіт виник від поєднання батьківської (вогняної, + „позитивної”) енергії з материнською (водною, – „негативною”) енергією, що в свою чергу творить новий синівський прояв – тривимірний світ. У народному мистецтві батьківська енергетика позначається вертикаллю, материнська – горизонтальною, синівська – перехрещенням (хрестом). Це найпоширеніші і водночас найпростіші елементи народного зображального мистецтва.

Нерідко довкола основного малюнка орнамент має обрамлення – нерозривний стилізований „безконечник”, що символізує безперервність Всесвіту, нескінченність життя, його циклічний характер. Найяскравіше цей елемент виражений в одязі, рушниках, писанках, різьбленні, кераміці. З часом геометричні форми перейшли в рослинні.

Поруч із прямими вертикальними і горизонтальними лініями використовуються ламані лінії або „Перунова стріла” – символізує чоловіче активне начало, небесний вогонь; хвилясті лінії – жіноча сутність, вода, життєдайна волога.

Вражають силою звучання елементи „айстри”, що символізують зірки (зокрема і Сонце), які сяють... Який безмежний Всесвіт, такою ж тривалою і багатогранною може бути розповідь про нього. І повідати можуть ті, здавалося б, звичайні речі, на які ми часто не звертаємо і побіжно уваги.

Певно, що формат оглядової статті не дозволить описати і хоча б поверхово розповісти навіть про основні елементи народного зображального мистецтва. Важливим висновком зі сказаного має стати розуміння, що всі знаки-символи українського народу не є випадковими, їх не можна трактувати як суто декоративне явище. Попри простоту елементів вони мають тією чи іншою мірою значення оберегів і несуть в собі певну енергетику. А це вже окрема тема.

При копіюванні та використанні статті посилання на першоджерело обов'язкове