Чи потрібне таке «збагачення»? Іван ЮЩУК, професор, завідувач кафедри слов’янської філології і загального мовознавства Київського міжнародного університету Коли я прочитав машинопис статті Максима Маурітссона, двічі здивувався. По-перше, я не повірив, що це міг написати швед такою бездоганною українською мовою. Швед, якому за 80 років і який недавно живе в Україні (низько вклоняюся йому). Отже, нашу мову легко може вивчити той, хто хоче її знати. А наші, кажучи словами Тараса Шевченка, землячки “з циновими ґудзиками” тільки “по-московській так і ріжуть, сміються та лають батьків своїх, що змалечку цвенькать не навчили по-німецькій”. Вони й російську мову калічать. А українська для них надто важка, не вистачає олії… Друге, що мене вразило, — це те, наскільки наші вчені мужі й так звані культурні діячі позбавлені естетичного чуття: чужими неоковирними (з погляду наших фонетичних законів) словами так і засмічують, нівечать українську мову, одну з найбагатших і наймилозвучніших мов світу, ніби в ній не вистачає своїх слів. Мовляв, “мы, брат, просвищенны”. Ось англійське hit (подаю в англійському написанні, бо українське звучання спотворює англійську мову) має точні українські відповідники, і не один: пісенька, співанка, складанка. Можна ще й додати означення модна, ходова. Донедавна було ще одне не наше (німецьке) слово шляґер. Чи так уже нам потрібен був англійський hooligan? У нас і своїх вистачає, хоч греблю гати: бешкетник, шибеник, урвитель, пробийголова, палисвіт, збиточник, галабурдник, свавілець, розбишака, порушник громадського порядку. Щоправда, хуліган уже прижилося в нас, то й Бог із ним. Але ось навіщо нам запозичувати hospis (споріднене з нашим гість), якщо в нас є не використовуване тепер богадільня, а можна й дім милосердя. Навіщо hobby, якщо ми маємо захоплення, пристрасть, коник, примха. Що таке holding? Англійською мовою означає ділянка землі, запас, склад, сховище, чіпкий і т. ін. Але ж у нас є вже підприємство, фірма, акціонерне товариство, додайте до цього ще якесь людське означення — і буде нормальна назва: фірма-власник, фірма-розпорядник чи щось інше. Англійці (чи американці) могли створити свою назву, а ми? Не вистачає кебети чи що? Я написав це — і відразу згадалося з Шевченка: “Так як же ти й говорить не вмієш по-здешнему?” А ось підряд вишикувалися: highway, hiring, high-tech (усе на хай) або hard-bop, hardware, hard-cor, hard-rock. Тепер по порядку. Англійське high означає найвища точка, великий, високий, дорогий і п’яний теж; а way — шлях, дорога; разом highway (дослівно: велика дорога). У нас же, крім дорога, шлях, є ще й путь, гостинець, засвоєні автострада, автомагістраль. На щастя, хайвей поки що дехто вживає лише як екзотизм; але шосе з вибоїнами, слава Богу, хайвеєм ще не називаємо. А от що таке hiring, мені не відомо; може, й лайка якась? Бо на лайку схоже. Слово high-tech американці утворили за допомогою відомого нам high (великий) і скорочення від technik. Таку назву дістав один із стилів в архітектурі, який у нас можна було б спокійнісінько назвати технологічним або конструктивістським стилем. Наступний ряд: hard — твердий, важкий, дужий і под.; bop — скорочення від bopper “джазовий музикант”, а що разом — Бог його відає; ware — товари, продукт виробництва, разом залізні вироби, боєприпаси, спиртний напій, а що воно насправді означає, отой мовний покруч хардвер, навряд чи простий смертний і збагне; cor — музичне валторна, а що разом, мабуть, музиканти знають; rock — то є рок, разом важкий рок. До речі, саме слово rock в англійській мові означає скеля, камінь, причина нещастя, лід, безглузда помилка, трястися, хитатися. Треба ж, щоб запозичувати ще й harassment — у нас же є вдосталь слів для позначення цього не зовсім приємного почуття: занепокоєння, неспокій, острах, тривога, стурбованість, роздратування. Англійське house, як жебраки, хапаємо — таж є в нас хата, будинок, дім, житло, оселя, квартира. Щодо house-music, то ми маємо давно запозичене філармонія, не влаштовує це — сотворіть за американським зразком: будинок музики, дім музики, музична оселя. Запозичувати ж coffee-house може лише той, хто не знає, що ми маємо гарне слово кав’ярня. А що воно таке heavy-trash, й дібрати важко: heavy — важкий, отупілий, нудний тощо; trash — покидьки, сміття, погань, разом, мабуть, таке, що й перекладати не годиться. Фінансовий термін hedge, якщо б його ще правильно передати, то нагадуватиме наше ґедзь. А коли б до слова продаж чи купівля додати слово запобіжний, попередній або завчасний, вийшов би, мабуть, кращий термін, ніж отой англійський. Буде двома словами? Росіяни залізницю називають двома словами железная дорога, французи так само — chemin de fer, і нічого. Мабуть, те саме й з hedge-fond — у словниках української мови цього слова немає. Чи треба на зірку театру, зірку екрана казати head-liner (head — голова, liner — лайнер, картина, гільза тощо)? Невідомо, навіщо нам слово haphening — подія, випадок, пригода? Так само hill-billy — горянин, бідак, сільський? Чи homing “здатність тварини знаходити дорогу додому” (мовби наше гомін, але ж бо ні) — інстинкт домівки. А ось hook “крюк, багор, пастка, сікач, серп”, як не вимовиш: чи хук (хука дати), чи гук — все плутається поміж нашими словами. Не можу тут не згадати дуже модного тепер словечка top, яке в англійській мові, крім іншого, означає також гичка буряка, перо цибулі, бадилля, дзиґа. А ми його скрізь тулимо. То чи потрібне таке “збагачення” нашої мови? Чехи в другій половині ХІХ ст. послідовно замінили іншомовні слова своїми: театр — divadlo, тротуар — chodnik, футбол — kopana, граматика — mluvnice, синтаксис — skladba і под. І чудово розуміють одні одних. Ще раніше німці майже повністю позбулися чужої лексики і зараз її рідко допускають у свою мову. Французи теж пильно стежать за чистотою своєї мови і не спішать засмічувати її чужими словами, у них комп’ютер (навіть!) — ordinateur, принтер — imprimeur, монітор — surveiller, файл — dossier тощо. А нашу мову ми через своє інтелектуальне лінивство, треба чи не треба, нехтуючи власною багатющою лексикою (і діалектною та професійною теж) та необмеженими можливостями словотвору, захаращуємо, особливо останнім часом, незрозумілими й важкими для вимови англіцизмами: промоція, інтенція, уїк-енд, сингл, ріелтор тощо. Надто вже багато таких слів у науковій літературі.

Надмірне, бездумне вживання чужомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон і, що найгірше, руйнує її систему, розхитує усталені фонетичні й граматичні закони, гальмує сприйняття тексту, утруднює мислення.

Джерело

Ближче до фонетико-морфологічних особливостей Олександр ПОНОМАРІВ, доктор філологічних наук, професор Не всі звуки, наявні в одній мові, мають відповідники в инших мовах. З огляду на це при запозичанні слів кожна мова на місце відсутніх у ній звуків підставляє найближчі до них за акустичним враженням власні. Наприклад, російська мова не має фрикативного звука, що йому відповідає h в англійській, німецькій, данській та инших мовах. Росіяни відтворюють цей звук то через г, то через х: гумус, Гейне, Гайдн, Гофман, Вильгельм (останнім часом почали писати Хофман, Вильхельм), хабанера (але Гавана), хиатус, хит, холдинг, хиппи тощо. В українській мові літерою х відтворюється, як правило, іншомовна фонема ch (англ. kh): Фридрих (Friedrich), Халдея (Chaldaea), хакі (khaki); фонему h потрібно передавати через г. Про це зокрема йдеться в Словнику за редакцією Б. Грінченка, у Словнику іншомовних слів за редакцією академіка О. Мельничука, а також у Постанові Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року “Український алфавіт латиницею”. Хотілося б, щоб це запам’ятали працівники Українського радіо й телебачення, численні публічні особи, які не тільки не читають жодних мовних порад, а й не заглядають у словники української мови. Нехтуючи рекомендації українських лексикографічних праць, вони беззастережно й безпідставно копіюють своїх московських колег і вимовляють хінді (одна з мов Індії), холокост, хомо сапіенс, хонорис кауза, у власних назвах Хайдеггер, Ханс, Хельмут, Хіларі, Хофман, Вільхельм, Нетаньяху, Ісфахан, Йоханнесбург та ще в багатьох власних і загальних назвах, що про них пише Максим Маурітссон. На підставі фонетичних можливостей української мови, де маємо г (h), ґ (g), х (ch, kh), потрібно писати й вимовляти Гайдеґґер, Ганс, Гельмут, Гіларі, Гофман, Вільгельм, Нетаньягу, Ісфаган, Йоганнесбург, гіт, гокей, гіппі, гаракірі, голдинг, гобі, гепі енд, Г’юстон, Гайдабарад, геві-метал, гінді, гіндустані, Гайм і под. Крім непотрібного “хекання”, мусимо уникати й невмотивованого “ґекання”, писати й вимовляти не Ґабсбург, Ґаваї, Ґамбург, Ґамлет, Ґамсун, а Габсбург, Гаваї, Гамбург, Гамлет, Гамсун (Habsburg, Hawaii, Hamburg, Hamlet, Hamsun). Потрібно частіше заглядати до академічних словників, де давно відмінюються слова пальто й ситро, де написано гіатус, гінді, голокост, Ісфаган, Йоганнесбург, а не хіатус, хінді, холокост; де назва міста Сіверськодонецьк, а не Сєверодонецьк, де починають упорядковувати відтворення грецької тети: за зразком бібліотека, естетика, метод, теза, Прометей, поряд із невмотивованими міф та ефір подано закономірні міт і етер. Класики української літератури не тільки в минулому писали, а й тепер пишуть: “Путь на Голготу велична тоді, Коли тямить людина, на що й куди вона йде” (Леся Українка); “Блиснула щаслива ідея. Вона ще без форми, легка, невловима. Як етер” (Михайло Коцюбинський); “Ми скрізь були, нас вабив спів сирен, Сарматський степ і мармури Атен” (Микола Зеров); “Тим вістрям щодня й щоночі Він пильно обводить світ, Привчаючи наші очі За дійсність приймати міт” (Микола Руденко); “Вони летіли поруч у ясному світляному етері… Те саме відчувала й Галя, їй здалося, що в неї голубе не тільки плаття, а й вона сама стала етерна і ясна” (Валерій Шевчук).

Наслідуймо їхній приклад.

Джерело