Я беру Кобзаря у руки,

Як Біблію в руки беру.

Іду на святе Придніпров’я,

Іду на священну гору.

 

Іду до могили Тараса,

У цей незабутній світ,

Щоб шану йому віддати,

Щоб віддати синовній звіт.

 

А поряд вервечкою люди

По східцях на гору ідуть,

І діти, нащадки Тараса

Віночки з ромашок несуть.

 

Під горою Дніпро ревучий,

Веселка, що воду все п’є

І зайчик, від сонця блискучий

Пірнає в дитинство моє.

 

Я пригадую час повоєнний.

Нелегка то була пора,

Тоді в сорок сьомий, голодний

Мене мама сюди привела.

 

І дала сухарик засохлий,

Сказала: «До ніг поклади

Тарасу. Щоб день пам’ятав цей,

Щоб частіше приходив сюди».

 

Бо тут, на горі Придніпровській

Тарасове серце лежить,

І пам’ять простого народу,

І час, що без спину біжить.

 

Тепер, після проміжку часу,

Коли я приходжу сюди,

Я кладу тут хліба шматочок,

Ставлю склянку простої води.

 

І  прошу:  «Прости  мені  брате,

За те, що не встиг на путі

Зробити, що ти напророчив

В моєму простому житті».

                             

          9 березня 2007р.

      (із пам’яті 1947 року)

 

 

 

 

Сьогодні 9 березня. День народження Тараса Григоровича Шевченка. Сьогодні Україна відмічає 197 річницю з дня його народження. Величність нашого українського генія відмічає все прогресивне людство, а для нас українців, Т. Г. Шевченко являється неоспоримим символом нашої нації, еталоном справжньої людської моралі і маяком на майбутнє. Але тільки не для тих, хто нині править в нашій державі, а правлять якраз ті, кого Тарас Григорович висміював і ганьбив у своїх творах і сьогодні сумно спостерігати, як оті всілякі покручі глумляться над Україною, лицемірно використовуючи його славетне ім'я в своїх меркантильних інтересах починаючи від Табачників і закінчуючи трижди судимими президентами. Бо коли Януковичу було потрібно перед виборами "нахимічити" голосів, то він швиденько і в Канів "змотався" і лив там крокодилячі сльози. Нині ж, у цей святий для українців день, пан Янукович, як глава держави, мав би першим засвідчити свою шану нашому генію. Та бачте, у нього ніжка заболіла, яку він травмував на "державній" роботі, але замість себе послав попіаритись свого "кращого друга" Ющенка, який зрадивши Україну, привів на налигачі того "проффесора на президентський трон. От тобі Україно і вся мораль тих, кого твої діти привели до влади. Сьогодні про це і маю сказати, бо зараз нині минув рік правління тих, кого В.А. Ющенко з любов'ю привів до влади, а як це відбувалось - то просто, як приклад, анонсую один запис зі свого щоденника, який я записав 8 лютого 2010 р. (в понеділок):

8 лютого 2010 р. Понеділок. Останнім часом, спостерігаючи життя в державі, щось не було особливого бажання звертатись до свого товариша-щоденника. Чомусь все відтягував до закінчення епопеї виборів чергового президента України.  

Що ж. Дочекався. Тепер вже можна робити якісь висновки про аморальність діяльності деяких наших політиків. І першим у цім списку стоїть ім’я Віктора Ющенка. Якщо розглядати цю «особистість» в історичнім контексті, то наймерзеннішого (на думку) політика в Україні – ще набуло. На історичній українській дорозі зрадників народу було досить, але такого, як пан Ющенко не було. Це ж треба було бути наскільки аморальною людиною, що стоячи на Майдані перед квітом української нації, під звуки українського гімну прикладати руку до серця і клястися в вірності, а сам вже тоді, поза спиною Майдану  викохував свої зрадницькі плани. Так воно і сталося. Ще не встигли затихнути звуки майданного гімну, як Віктор Ющенко продався олігархічному клану і підписав з Януковичем той «яничарський», славнозвісний універсал, чим назавжди підписав собі політичний вирок. Це й стало прологом до подальшого розвалу держави. Заздрісна натура Ющенка не змогла витримати, що урядомкеруватиме жінка – найталановитіший політик України.  Сьогодні, якщо пригадати роковини майдану, де Ющенко "прорік" фразу: «Скажіть ще один раз Юля, тоді я буду говорити», як старий кожух навиворіт, розкрив нутро пана Ющенка.

Народу України дуже хотілося б знати, на якій чорній афері підловили «регіони» Ющенка, що він стелеться перед ними як осиковий лист?.. Що ж з ним таке чорне сталось, чому, чи кому в угоду (як він любить висловлюватись) – зрадив націю. Навіть на кінець свого недолугого правління, на цій виборчій президентській компанії Ющенко вирішив ще раз насолити українському народові. І щоб ще раз допекти своєму заклятому ворогові Юлії Тимошенко, кинув під ноги мафії цілу державу. (А ле ж при чому тут український народ до вашого пане Ющенко конфлікту з прем'єр міністром). Так він в черговий раз віддячив її за те, що вона практично привела його на президентський трон, давши йому масний шматок хліба. А як цей Юда поступив із Жванією і Анатолієм Гриценком? – Просто ця людина патологічно хвора на зрадництво і заздрість, і цим все сказано. Тому народу України назавжди треба закрити політичну браму перед такими політиками і людьми, як Віктор Ющенко.Та що там Ющенко? – Це просто тимчасовий політичний прищ на тілі України.

На превеликий жаль українці так і не зрозуміли, що їх Божество, їхній месія Ющенко, разом з олігархічними ПР наставили їм роги. І що тепер на українській демократії, на українській незалежності, на українській мові, з приходом Януковича – поставлено жирний хрест. Ще навіть не ставши офіційно президентом, пан Янукович, (а вірніше мафія в його обличчі) вже збираються віддавати наше головне багатство - газотранспортну артерію вводити другою державною – російську мову, залишати назавжди ЧФ Росії в чорному морі. І це поки що тільки ягідки. Бо з приходом до влади Януковича, Росія зробить все, щоби повернути Україну під свій протекторат. А якщо Янукович ненароком почне брикатися, то йому допоможуть з полюванням, так, як покійному Кушнарьову. А щоб так не сталося дорогі Українці, то давайте хоч раз в нашій гіркій історії поступимо не по велінню нашого, завжди м’якотілого серця, а розумом. Бо вже і дурному зрозуміло, що і повії Європі, а тим більше Росії ми потрібні всього лише, як сировинна база і робоче бидло. Тож ДУМАЙМО, ДУМАЙМО, і ще раз думаймо, щоб не було пізно.

                                                            Віктор Глинянський . (псевдо)

 

Я піду у степ просторий,

В степ, де пісня щира лине,

Де хлібів безмежне море,

Й чути поклик журавлиний.

Там моєї України

Знак життя під світлом сонця.

Чути мову солов’їну,

Й слово Боже із віконця.

Все просте таке, і рідне,

Наче мамина долоня,

Що в далекому дитинстві

Гладила дитячі скроні.

Там в степах, в курганах давніх

Наша пам'ять спить безцінна,

І душа героїв справжніх,

Що творили Україну.

Там у мареві гарячім

Десь пливуть козацькі чайки.

Зовсім час спинивсь неначе,

Лиш пливуть хмаринок зграйки.

Я піду у степ широкий,

Може долю там зустріну,

Може слова зміст глибокий

Подарую Україні.   

                            2000 р.

 

 

                                    

 

Заблишало сонечко в віконце,

Вітало день березня восьмий.

Радісно синички щебетали

І шуміли весело сосни.

 

Я сьогодні встану раненько,

Привітаю миле жіноцтво.

Нехай їхнє личко біленьке

Всім засяє добрим пророцтвом.

 

Я сьогодні встану раненько,

Загляну коханій у вічі,

Скажу: "Добрий ранок рідненька"

Живи в моїм серці навічно.

 

Хай накує зозуля сто років,

Нам прожити поряд у парі

Й разом увійти у "ворота",

Щоб в Раю напитися чарів.

 

Я візьму останнього гроша,

Що у нас з тобою лишився.

Куплю тобі квітку хорошу,

Щоби день твій росами вмився.

 

А поки поспи ще кохана,

Я тебе на кухні заміню.

Буду вчитись твого терпіння

І твого житейського вміння.

  Жінкам України до 8 березня мої вітання!
***********************************************

О, жінка! Хто Ти така є,
Що за створіння і якого роду?..
Така далека і така близька,
Така бажана і достойна оди.

За тебе йдуть дуелями на смерть,
Перепливають океанів води,
Штурмують небо і камінну твердь
За ту красу, за ту Небесну Вроду.

Пізнати щоб тебе і зрозуміть,
За просто так, не відаючи страху,
Чоловіки в віках тисячоліть
Кладуть життя, так віддано на плаху.

О, Жінка! Ти дивуєш світ,
Народжуєш життя в тяжкім двобої,
Щоб рід продовжить нескінченно літ,
Тому так щиро я горджусь тобою.

І восхваляю лиш  тебе одну,
Що кожну мить, в простій
                              житейській днині,
Боготворю, як ранішню весну,
Як час, що плине по життю неспинно.

                      (Цю пісню виконує жіночий ансамбль "ДЖЕРЕЛО")
Я іду понад полем,
А там вранішні роси,
А там батькова доля
Серед степу в покосах.

Я іду понад гаєм.
Пахне світ чебрецями.
Я в дитинство пірнаю -
Бачу там свою Маму.

Я іду понад ставом,
А там риба плескоче,
А там диво-русалки
Мою пам'ять лоскочуть.

Я іду серед лісу,
А там папороть квітне
І дівоча десь пісні
Шле відлунням привіти.

Це ж моя Україна
Мені пісню співає
І душа, як пір'їнка
Легко світ зустрічає.

Це ж життя мого річка
Все біжить кудись швидко,
Все шепочуть щось хвилі,
А вже й беріг мій видко.

                2010 р.

Як я прокинусь, ранком після ночі,

У моє серце б'є жива краса -

То Україна розкриває очі

І рожевіють сонцем небеса.

 

А десь отам... за обрієм далеко,

Синіє небо наче Океан.

На хаті вже скрекоче мій лелека

Й душі моєї розквітає стан.

 

Кругом степи колосяться хлібами,

Цвітуть черешні у моїм саду.

Біля вікна косу сплітає мама,

А по селу вже гонять череду.

 

І за вікном , в садочку біля хати,

Троянда-квітка знову розцвіла,

І у дворі вже порається тато,

І ніч пішла, неначе й не була.

 

Я всіх прошу, неначе свого Бога.

Нехай погане в чорний світ біжить,

А в України - є своя дорога.

Бажаймо їй у мирі вічно жить.

 

Моя Земля, від предків і по нині,

Твого життя, що кожну мить ловлю.

Твої степи й карпатські полонини,

Як рідну матір завжди я люблю. 

 

 

 

 

 

Две дороги, две дороги,

Только жизнь одна.

По одной бегут тревоги,

По другой, бежит  весна.

Где-то там, на перекрёстке…

Посреди пути,

Неизвестный, кто-то спросит,

Как меня найти?

И ответят ему люди.

Ты иди туда,

Где с любовью тебя встретят –

Было так, всегда.

В дом зайди, где светят окна,

Радостью огня,

Где щека слезою взмокла –

Встретишь там меня.

В моём доме, другом будешь,

Дам тебе огня,

Если, словом ты не блудишь –

Ты поймёшь  меня.

В моём доме дверь открыта,

Для друзей моих всегда.

Встречу чашею налитой

И скажу: «Садись сюда».

Посажу на видном месте,

Честно обниму,

Коль беда в тебя случилась –

Я тебя – пойму.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Все починається із мови

З якою ти на світ вродився,

З землі - де вперше мовив слово,

Із церкви - де ти охрестився.

 

А мені вдовблюють чужу

І до моєї тягнуть лапи.

Оті настирні чужаки -

З азійським присмаком сатрапи.

 

На що мені чужий "язик" -

Може він гарний: Я не проти,

Та я до рідного вже звик,

І мій не давить мені в роті.

 

Мій не "ковєркаєт" слова,

Не каже: "нахрен" - мені з ранку.

Завжди пісні мені співає

Коли прокинусь на світанку.

 

Я не сприймаю: "Здесь был Вася",

Що хтось нашкрябав у трамваї.

На що ж та мова нам здалася? -

Хоч я напевно її знаю.

 

Чужий "язик" - чуже в нім слово.

Його чомусь - я не сприймаю,

Бо я люблю свою лиш мову

І її трепетно стрічаю.

 

Вона: "Це верби над ставком,

Це Хрест, якому я молюся" -

Її всмоктав я з молоком

Моєї рідної матусі.

 

 

 

 

 

 

 

        

До  чого ж я радий, що вже аж на схилі життя мені усміхнулося бути свідком, причетним і можливо, навіть учасником до тих можливостей, які дає інтернет. Ще здається тільки вчора я з завмиранням серця дивився на стіну нашої сільської хати, де появився паперовий динамік з якого вперше я почув слова і музику. А сьогодні, як на диво, вже зовсім в похилому віці мені пощастило притулитись до можливостей бути почутим. Я, на жаль, ще не є таким досконалим комп'ютерщиком (бо ще тільки  недавно  я самотужки став освоювати цю складну для мого віку техніку), та все ж попробую висловись.  

 Сьогодні, навіть якось несподівано, почитав у блозі lady-com (на жаль не знаю її справжнього імені) її поетичні твори, в яких розкривається її талановита творча душа. І щоб хто, й що не говорив про тяготи життя, та ось коли пошле Бог притулитись до доброї душі, до людини, яка дарує людям добро, то тоді хочеться жити вічно й по можливості залишати щось людям. Я такий радий за молодих, що їм випало жити в час такого розвитку, коли, не виходячи навіть з дому, є можливість спілкуватися зі світом. Тож попробую і собі подарувати крапельку добра людям. Звісно я пишу українською, але сьогодні відступлю від правил і в дарунок для lady-com напишу російською мовою.

А НОЧЬ, ТАКАЯ ТИХАЯ
Мне сон приснился в полночи.

Душа моя горит.

Как буд-то моя юность

Со мною говорит.

 

Как буд-то йдём мы пополю,

Нам месяц светит в след,

 И мы  такие нежные,

И нам по двадцать лет.

 

А ночь, такая тихая -

Любовью расцвела

И пахнет облепихою

От ближнего села.

 

Мы смотрим в небо звёздное,

А там звезда горит.

И время наше позднее

Любовью говорит.

 

И перепел в пшенице

Кричит нам спать пора,

А мы всё бродим вополе 

До самого утра.

 

В глубоком небе звёздочка,

Нам дарит яркий свет

И время уже позднее

И нам по двадцать лет.