Найголовніша реформа, якої потребує Україна – це перегляд чинної системи власності.

За роки незалежності ми звикли до існування цілого класу олігархів, але чи є ця ситуація нормальною? Чи треба і надалі сприймати її як даність?

Люди, що зробили свої величезні статки завдяки близькості до влади, сьогодні є найбільшим гальмом для держави. Розвиток дрібної та середньої приватної ініціативи в бізнесі, демонополізація ринків, прозорість розподілу бюджетних коштів, становлення засобів масової інформації як справді незалежних "санітарів" суспільства – все це входить у пряму суперечність з їхніми інтересами.

Найсвіжіший гучний приклад – поки пенсійне законодавство змінюють за рахунок бідних, одіозні постаті з оточення президента збагатилися в рази. До числа найбільш заможних стрімко прямує й родина самого Януковича.

Отже, ключовим завдання для влади майбутньої, а рано чи пізно правляча команда в Україні зміниться, є проведення реприватизації та нового продажу найбільш привабливих підприємств на чесних і відкритих конкурсах.

Помилки, якої припустилися у 2005 році, повторювати не можна. Тоді обмежилися "Кріворіжсталлю", а щойно мова зайшла про подальшу реприватизацію, піднялося скавуління про "священне і недоторкане право власності".

Команда ж Віктора Ющенка, замість діяти в інтересах мільйонів людей, що його підтримали, почала зближуватися з кількома найвпливовішими сім’ями.