Масові репресії починаються тоді, коли режим переконується у відсутності спротиву. «А коли вони прийшли за мною, не залишилося нікого, хто за мене вступився б», – ці слова Мартіна Німьоллера, священика і громадського діяча, який пройшов шлях від співпраці з нацистами до в’язня концтабору,в Україні згадують дедалі частіше. Німьоллер змалював анатомію розкручування маховика репресій: вони зачіпають спершу визначене й порівняно вузьке коло осіб. Однак, якщо інші залишаються байдужими, згадане коло постійно розширюється і влада починає вважати репресії не інструментом політичної боротьби чи навіть знаряддям помсти, а звичайноюпрактикою поводження з суспільством. Допустивши це, своїм мовчанням громадяни справді можуть дочекатися моменту, коли репресії торкнуться кожного і «не залишиться нікого», хто вступився б за них.

Сергій Єфремов, український вчений, публіцист, віце-президент Академії наук, репресований за справою про «Спілку визволення України», у своїх «Щоденниках» влучно назвав початок сталінських репресій у СРСР «підлими часами», коли загублено «міру речей».

Адже розв’язування владою війни проти власного народу – використання репресивного апарату – може наштовхнутися на принципово різну реакцію суспільства. І саме вона визначає, яким буде ставлення керівництва держави до своїх громадян. Бо народ не те що має ту владу, на яку заслуговує, радше влада ставиться до нього так, як він дозволяє ставитися. [ Читати далі ]