Усе має свою посмішку. Люди, гори, ліс, місто і, звісно, село. Село, де ми вчилися ходити, читати і писати, де вчилися працювати. Село, яке віддало кожному ним вихованому частку себе. Котре навчило плакати і сміятись. Його сльоза, і його посмішка справжня, без найдрібнішої частки фальші. В ньому багато дитячого, наївного, багато мрій і праці. Як же красно воно всміхається: *** Свіжоспечені рум’яні паляниці посміхаються тісту, котре визирає з діжі. *** Оленка сидить біля вікна, на ...

Читати далі...