Усе має свою посмішку. Люди, гори, ліс, місто і, звісно, село. Село, де ми вчилися ходити, читати і писати, де вчилися працювати. Село, яке віддало кожному ним вихованому частку себе. Котре навчило плакати і сміятись. Його сльоза, і його посмішка справжня, без найдрібнішої частки фальші. В ньому багато дитячого, наївного, багато мрій і праці. Як же красно воно всміхається: *** Свіжоспечені рум’яні паляниці посміхаються тісту, котре визирає з діжі. *** Оленка сидить біля вікна, на якому мороз малює картини. А за спиною у теплій грубі потріскують дрова. В кутку новорічна ялинка посміхається господі та дівчинці. *** Від хати до хати колядує гурт дітей. У розкриту торбу падають гостинці від односельців. І всі раді, і ніхто не лає за минулу шкоду. Посміхається морозові крізь заметіль горобина червоними ягодами *** Спішить з лісництва директор школи похвалитися дозволом на вивезення дров: буде чим розтоплювати шкільну котельню. Від директорової посмішки йде тепло. *** Перші промені сонця, тане сніг, струмки біжать, стрибаючи по камінцях. Тими струмками наввипередки мчаться паперові кораблики В хлопчаків штани мокрі по коліна — дома тими штаньми мати битиме. Та все ж радість: весна. Після нескінченної зими — сонце, яке всміхається всьому, чого доторкнеться його проміння. *** Баба Марія тішиться лелекам, що звили гніздо на старому стовпі біля хати. А малий Івась- ластівкам, щойно прибулими з теплих країв. Лісник Іван Григорович усміхається молодим листочкам на деревах, першому хору птахів, які прилетіли з вирію. *** Вчителька Галина Василівна, перевірила зошити з граматики і рада відсутності двійок. *** Весняної днини городня межа гукає до себе сусідок — бабу Ярину і бабу Клаву. *** Молода сім’я вселяється до нової хати. *** Дітлашня на нашому кутку зібралася коло теляти придумати йому ім’я. Віку йому тиждень, привела його ряба Берізка. Наввипередки діти говорять імена Квітка, Калина…І радість у дітей і радість у теляти, яке дивиться на них і посміхається їм назустріч. *** На Великдень батюшка у церкві посміхається до парафіян. Сміється сонце, паски, писанки, вода в ставку, все довкола. Навіть образи у старій церкві дивляться ніби з добрим усміхом. *** Цвітуть садки в селі, цвітуть дерева в лісі. Ніколи не бувають вони такі прибрані, як у цей час. Посміхаються шпаки принесеним на своїх крилах теплом. Дід Назар притиснув долоні до старої квітучої груші і вітає її і свою дев’яносту весну. *** Коваль, поважно дивлячись на викувану підкову, приміряє її жеребцю. *** Шкільний автобус вітає Іванка, котрий учора заробив двійку і сьогодні має її виправити. *** Гусенята і каченята край дороги після травневого дощу міряють глибину калюжі . *** Гаврило Максимович та Горпина Леонідівна радіють рейсовому автобусу, який привіз родичів до них у гості. *** Механізатор Гнат Пилипович вітає зустрічних дітей. *** Люди, на польовому стані вдячні літній кобилі Галці, котра тягне за собою підводу з діжкою води. *** Ось баба Василина посміхається маленькому правнуку на своїх руках. *** А продавщиця потребкооперації, рахуючи висипану на прилавок гірку мідяків і проханню дітлашні продати цукерок на всі. *** Дід Орест у лузі на косовиці побачив онуків — Оксанку і Сашка. Дітки несуть вузлик з бабусиним обідом. І їх голови то ледь визирають з високої зеленої трави, а то і пірнають в неї. *** Рейсовий автобус перепочиває на кінцевій зупинці у нашому селі. *** Городина дочекалась літнього дощу, а дощ теж вітає городину . *** Тітка Тетяна з гіркою приреченою посмішкою дивиться на висапану нею ланку буряків. *** Працівники майстерні бажають відремонтованому комбайну щонайдовше не бачити його в себе та накосити і намолотити більше, ніж другі. *** Односельці вітають Антоніну, молоду маму, з дочечкою на руках. *** Старий колодязь, поскрипуючи, вітає відром холодної води спекотний день. *** Комбайнер Іван Іванович стомлено всміхається, виїхавши з останнього скошеного пшеничного лану. *** Молодий сонях посеред городу з жаркою посмішкою дивиться в вічі сонцю. *** Бджоляр пригощає дітей вощиною із свіжим медом і радіє їх радості. *** Шкільний завгосп розвантажує привезені з району нові підручники, посміхається школярам і їх нелегким шкільним будням. *** Дід Павло веде за руку свого першого внука до школи. *** Агроном серед поля — осінньому дощу на посіяне зерно. *** Вісімдесятирічна вчителька — букету айстр від шістдесятирічного свого учня на День учителя. *** Односельці на толоці — демобілізованому Вадиму у військовій формі, котрий крокує з чемоданом зі станції до села. *** Микита, учень четвертого класу йде до школи. З трудом розчесане руде волосся, на рожевому лиці ластовиння. В лівій окруці портфель, в правій руці шворінь, ланцюг, на якому за Микитою линдає коза. Вона теж по-своєму всміхається, йдучи на пасовище, і буде всі уроки і подовжений день чекати свого господаря, випасаючи все, що можна дістати, не чіпаючи тільки зеленої трави. *** Тітка Надія — майбутньому зятеві Петрові, котрий прийшов зі сватами просити віддати за нього Галю. *** Баба Ярина, виходячи з лісу з кошиком опеньків, посміхається удачі і життю. *** Велика осіння хмара з темно-синього неба сумно всміхається своєму зображенню в осінній холодній воді ставка. *** Перший сніг зеленій озимині вкриваючи її ковдрою від наступаючих тріскучих морозів. *** Сільська дітвора — Святому Миколаєві, знайшовши вранці гостинці від нього.

Сміється село стомлено, сумно, життєрадісно, крізь сльози, від самого серця, з надією і безнадійно, наївно по-дитячому, можливо не так часто, можливо зовсім не так, як місто, але все ж посміхається. І ми так посміхаємося, вирослі в ньому. Бо воно навчило нас так посміхатися.

Земля Mамаїв