ЕПІГРАФ

«Дабы дурь каждого была видна»

Петро І.

«Умственная отсталость- (малоумие, олигофрения, от др.-греч. малый + ум) — стойкое, необратимое недоразвитие уровня психической, в первую очередь интеллектуальной деятельности, связанное с … приобретенной … патологией головного мозга. Наряду с умственной недостаточностью всегда имеет место недоразвитие эмоционально-волевой сферы, речи, моторики и ВСЕЙ ЛИЧНОСТИ в целом».

Академічний словник

За класичною класифікацією усі людиноподібні, що мають психіатричні відхилення, поділяюся насамперед на тих, у яких ці відхилення є вродженими, і на тих, хто отримав це надбання вже у процесі життєдіяльності. Проте, навіть поверхневе вивчення віртуального графіті на шпальтах «фікусу» наштовхує на думку, що цей розподіл має відбуватися перш за все за критерієм меркантильності, виходячи з того, чи є турбулентність свідомості деяких дописувачів просто щирою, чи – щирою із пряником.

Так ось, істоти не кшталт «бандерівця» взагалі-то мені не дуже цікаві (вірніше - дуже не цікаві) результатами їхньої псевдоінтелектуальної діяльності. Бо усі вони (і результати, і – власне – істоти): А) над примітивні, Б) над прогнозовані, В) над некомпетентні Г) над підступні  і Д) над агресивні. Тобто, в моєму розумінні, вони є двоногим аналогом мегапнозаврів, що, як і ці їхні безпосередні попередники, приречені природою на вимирання. Єдиний інтерес до них (виключно, як до предмету наукових досліджень) можуть мати лише вузькопрофільні фахівці у галузях психіатрії, психопатології або соціопсихології тощо. Але – поки вони ще псують суспільну атмосферу – мені все ж таки цікаво: а яка ж саме у цих хомо-стерв'ятикус мотивація?!

Невже - повертаючись до «бандерівця» - це «тваріння» боже, яке прожило вже більш ніж півстоліття, яке спромоглося навчитися бодай примітивної комп’ютерної грамоті та яке претендує на певну соціальну значущість (хоча б у дужеобмеженому колі дуже обмежених аналогів) – може без усіляких додаткових стимулів – день за днем – нести подібну ахінею, тобто нісенітницю?!?!?!

І   - якщо «таки так» - то яка мета цього безперервного та (невже!?) безкорисного буквопроносу?!. Чого ж таки прагне досягти «фікусний» активіст цією своєю гіперактивністю (ну, звісно, окрім мастурбування свого маленького, але сильно самокоханого его)? Переконати «п‘яту колону»? Наївно! Знищити її? Смішно! Збудувати сильну всередині та поважну зовні Україну?... Ну, гаразд, - шуткую-шуткую!

Або його ціль - просто зрубати трошки бабла, підігруючи хлопцям, що роблять «нетрошки» бабла грою на людських злості, заздрості, розумовій відсталості та інших особистих та суспільних комплексах?

Чи може це така суміш ексгібіціонізму та апотемнофілії, коли задоволення настає від демонстрації власних вад та потворності?! Або – звичайнісінька саліроманія?

ЗІ. Навряд чи мені пощастить отримати більш-менш врозумілу відповідь! Проте…

ЗЗІ. Я не відношусь до адептів, або – навіть – до симпатиків пана Проффа та його ордену регіонів (хоча не можу не визнати, що їх професійний рівень – про моральний в Україні мова не йде взагалі – незрівнянно вищий, ніж у всій т.з. попозиції разом узятій). Моє відношення до нього визначається вибором між бридким та отруйним. Так що, у цей бік моїм опонентам плювати немає сенсу.