Символічно трохи здала кандмінімум по спеціальності 25 травня, хоча для мене це вже багато років звичайний будній день...

Тепер, якщо мене не вдарить щось по голові піти на другу вищу, на іспити я ходитиму тільки їх приймати, а не здавати...

Мала на днях клопіт - мої підопічні першокурсники нахапалися неатестацій і тре було проводити душевно-рятівні бесіди. А також вибити з них пояснення в чому причина. Першою виловила старосту - розумне дівча ніби, питаю "Чого так?", каже "Не знаю предмети". Ну принаймі чесно, хоча виникає питання що робить на факультеті електроніки людина яка не знає фізику...

Інших я так і не піймала, тому свої пояснювальні записки вони передавали через старосту, там звісно написано про "тяжкі сімейні обставини". Староста мені їх приносить і питає чи може вона свою переписати, бо їй здається що причина яку вона вказала - "несерйозна"...

Не знаю, що там подумають в деканаті, але як на мене то людина яка має сміливість признатися що вона чогось не знає, варта десятка тих хто вміє знаходити "кравиві і серйозні" причини своєї ліні...

 

 

Віндоус таки не дотягнув до хоча б передзахисту, хоча і побив всі мої особисті рекорди живучості, простоявши 3,5 роки. Виловила в університеті якийсь вірус який мені заблокував екран і почав вимагати грошей. Теоретично можна було б взяти у зятя диск антивірусника і обійтися малою кров"ю, але по-перше за ним треба було б їхати на інший кінець міста, а по-друге пацієнт і так вже був напівмертвий.
Тому таки переставила віндоус, тепер насолоджуюсь "літаючою" машиною і припиненням купи глюків )

 Унылая пора! очей очарованье!
Приятна мне твоя прощальная краса --
Люблю я пышное природы увяданье,
В багрец и в золото одетые леса...
/А.С. Пушкин/

...а я люблю осінь...люблю кришталево-прозоре повітря з присмаком прілого і спаленого листя...люблю прохолодно-сонячні дні бабиного літа...люблю золото кленів та осик, багрянець дубів і червоно-сині відливи дикого винограду...люблю шарудіти листям під ногами і збирати з нього букети...люблю терпкий аромат хризантем і неповторні візерунки осінніх клумб...люблю особливу осінню романтику і шурхіт дощу по парасольці... 

Сьгодні зрану спостерігала діалог між дівчинкою років 8-9 і бабусею.
 - Одень кофту, холодно.
 - Бабушка, когда ты наконец запомнишь - мне всегда жарко! Летом, осенью, зимой, весной, мне всегда жарко, хотя тебе всегда холодно!
У мене такий діалог відбувається при кожній зустрічі вже років 25 як мінімум )))

Нещодавно на касі спостерігала цікаву картинку. На конвеєрі лежить три набори продуктів:

перший, молодіжно студентський - мівіна, вермішель, сосиски, майонез, кетчуп, пиво і надцять видів чіпсів, власниця - дівчина трохи молодша за мене

другий, типово жіночий - фрукти-овочі, молоко, гречка - мій

третій, типово сімейний - м"ясо, картопля, молоко, сир, цукерки, побутова хімія - чоловіка років 40, який з явною заздрістю поглядав на пиво...

Все-таки те що ми купляєм може багато чого про нас розказати )))

Як не дивно, але візи нам вкотре дали...причому всім і навіть тим кому я була певна що відмовлять. І майже всій групі  - безкоштовно, не залежно від віку. Все-таки у словах "культурний обмін" мабуть є якась прихована магія))

Не можу сказати що цього року я прям рвалася їхати, якось надто багато справ треба полишити майже на місяць, та і минуле літо без поїздки було настільки приємним і спокійним що хотілося б повторення...схоже я таки старішаю)))

Але і сказати що я не хочу їхати я не можу, вже з місяць я марю нічними дорогами, маленькими тихими містечками Акітанії і сонячним узбережжям Каталонії...та і програма зупинок в дорозі цього року просто казкова Прага, Дрезден, Брюгге, Тулуза, Флоренція, Мюнхен і Зальцбург...

Тому чекайте на мене за місяць з мішком фотографій і вражень. Ну і звісно про свою маленьку винотеку я також не забуду, а то за два роки вона якось аж надто скоротилась)))

Відзвітувала за аспірантуру. Вельми вдало, були зауваження по нюансах роботи, проте це очікувалось, але загалом враження я справила гарне. Головне що вклалася в необхідні 20 хвилин і не губилася відповідаючи на каверзні питання. Трохи розстроїлась бо одні ну дуже цікаві результати порадили прибрати з роботи через те що під них неможливо підігнати достеменну теоретичну базу. Не страшно звісно, мені ніхто не заважає в них продовжувати копатися і надалі, але трохи дістає формалізм, коли головною є не цікавість та новизна результату, а наявність "достатньої аргументації для Вченої ради"

Пройшла співбесіду з деканом і підписала контракт на роботу. Завтра лишилось поставити одну візу і можна заносити у відділ кадрів. На найближчі 5 років я роботою забезпечена )

Слухала сьогодні поточні звіти аспірантів, вже як викладач. Враження неоднозначні, хоча більше позитиву. Все-таки дуже багато залежить від наукового керівника - більшість з них нажаль мало уваги приділяє тим же виступам аспірантів на конференціях і взагалі вмінню чітко формулювати думки, а це справді гарна школа і те без чого ти не захистишся... Було пару таких кадрів які взагалі незрозуміло яким чином в аспірантуру потрапили, мабуть думали що і тут однією нахабністю можна пробитись...сподіваюся керівництво не змінить своєї думки щодо їх відрахування бо то реально позорище...

Завтра ще один день побігаю по кабінетах і можна буде вже спокійно чекати нарешті результатів останніх досліджень і дописувати дисертацію

P.S. Я все в своєму житті бачила, але мама яка супроводжує свою 27 річну доньку-аспірантку на поточний звіт на кафедрі це вже просто ні в які ворота не лізе...

Вже другий день прокидаюсь у 4.44 рівно, хвилин 30-40 не можу заснути, потім засинаю і сплю нормально до ранку. Нервовий варіант виключається бо нема ніби звідки - відпуска, дача, візи видали, дисер на 2/3 написаний. Ну ноут сдох повторно, але він поки що на гарантії після ремонту і не буде мені потрібен найближчий місяць, тож тим не переймаюсь...Ну, відпускні наполовину тіки заплатили, але, знов таки, чоловіча половина сказала тим не перейматися і що гроші будуть...Хіба що підсвідомість грається в свої ігри або, як дід каже, якась зірка в цей момент на мене світить...

...ходити на сабантуї в лабораторію. Питання з примусовою пиятикою вже більш-менш не стоїть, моє вперте і постійне "ні" нарешті дішло. Але тепер вилізла нова проблема - як понапиваються одразу починаються розмови про те "яка кафедра багата і як вона їх бідних обділяє". Намагаюсь не встрягати, але деколи не витримую. Просто тому що кафедра для мене асоціюється з моїм дідом і його друзями яких я знаю з народження і щось ні разу не помічала щоб на них звідкісь золоті гори падали...і лабораторки на кафедрі так само в основному робляться коштом викладачів і ремонти трапляються так само раз на 30 років...але, блін, як завжди у сусіда все краще і все завидно...більш за все дістає те що починаються вимоги визначитися чи я "кафедральна" чи "лабораторна"...і порадитись як себе краще повести, так щоб ні з ким відносини не псувати нема з ким...а мене цікавить і наука, а отже лабораторія, і викладання, а отже кафедра, тож найближчі роки всеодно буду продовжувати жити десь посередині...слава Богу до 20 січня я можу спокійно з"їзджати з будь-яких запрошень, останнє було від моєї подруги, їй я відмовити не могла...