1. Секретаріат Президента України ( досі не можу зрозуміти, навіщо???)
...
33. Національна бібліотека Республіки Таджикистан ім. Абулькасима Фірдавсі (тому хто вимовить одразу можна вчену ступінь з філології присуджувати )
...
35. Національна бібліотека Туркменістану ім. Сапармурата Туркменбаші, Ашхабад, площадь Нейтралитета (отакот - "незалежність" це вже пройдений етап, туркмени виступають за "нейтралітет" )

Шукаю в гугл-академії статті для вступу до дисеру, одна з назв видається надзвичайно знайомою...власна стаття на першій сторінці пошуку - це приємно ;)

В продовження
http://blog.i.ua/user/1878599/944969/
http://blog.i.ua/user/376474/944950/
http://blog.i.ua/user/844249/944913/
http://blog.i.ua/user/1049001/944977/

Грабували в транспорті мене рази чотири - останні два рази були доволі відчутними  - фотоапарат і гаманець, але попередні дві крадіжки були дещо незвичними.
На першому курсі у мене витягли готовальню. Причому гаманець лежав зовсім поруч - чи то не встигли, чи то не намацали. Готовальню мені було жаль до сліз - подарунок діда, з його ще циркулями. Але чи то вона крадіям сподобалась, чи викинули десь зовсім далеко але пошуки в метро і навіть в найближчих урнах результату не дали...
Друга крадіжка була ще більш абсурдною - я забрала з РАГСу відеозаписи і фотографії з весілля сестри, причому віддали все - і роздруковані і плівки...і склали це все у пакетик з якогось ювелірного салону...мабуть він і привернув увагу крадіїв. До купи я тягла величезний стос анкет з підробітки, ручки у кулька не витримала тож в метро я поклала маленький пакет у великий і як могла притримувала підборіддям. А на Університеті виявила що маленький пакет щез. І в вагоні його нема...Потім було два "веселих" дні, про які я не надто хочу згадувати - мене звинуватили у тому що я викинула фотографії з заздрості...А потім, я вже ні на що не сподіваючись черговий раз проїзджала всі станції на яких я була в той день і на Вокзальній у кабінці чергової побачила той чортовий пакет...Його в кінці дня знайшли під лавкою прибиральниці...

Понесла мене сьогодні нелегка на лекцію одного японського професора, надто вже приваблива була назва, та і було цікаво що я власне втратила отримавши вищу освіту в рідній країні....
Сказати що я розчарована - нічого не сказати...
Початок був ніби багатообіцяючий - купа регалій, список публікацій на кілька сторінок, досвід роботи в американських і японських корпораціях...але сама лекція яка анонсувалась "Якщо ви приїдете до нас вчитись в магістратурі то я вам це розповідатиму цілий семестр" була на рівні того що у нас вчать на другому курсі бакалаврату... Далі - гірше, пішли питання, причому такого рівня якого японський колега дуже очевидно не очікував,  з десятка не надто складних питань він толком відповів на три чи чотири...
Мені щиро цікаво чи це була помилка нашої сторони яка завчасно не поцікавилась який контингент треба зганяти на лекцію чи то справді японська магістратура з електроніки не дотягує навіть до наших бакалаврських програм...

Вперше за останні півроку кілька днів житиму наодинці...розучилась вже...автоматом поглядаю в скайп і на годинник...думаю про те що готуватиму на вечерю...потім згадую що сьогодні можна і не готувати...
Саме цікаве кілька днів тому мені хотілось побути на самоті, а тепер перехотілось в перші кілька годин...навіть не знаю чим його зайнятись...

Як же мене дістала ця телефонна реклама інтернету....Я розумію, що це чудово, коли будинок підключений до надцяти провайдерів і є конкуренція та вибір, але їй Богу мене вже дістало що щотижня мені щонайменше двічі-тричі дзвонять "продажники" різних компаній...Хоча в більшості випадків ми з ними прощаємося щойно вони представляються...

Перший раз мене довели до коли мені двічі за тиждень подзвонили від мого ж провайдера. Я психанула, подзвонила в підтримку і попередила що ще один такий дзвінок і я від них принципово відключусь. Ніби помогло, ттт...

Сьогодні довели вдруге:
- "Це квартира родини Х"
- "Да, з якого питання ви дзвоните?"
- "З дуже важливого, яке стосується всіх мешканців вашого будинку. Як мені до вас звертатись?"
- "Тетяна, що за питання, все-таки?"
- "Я представник компанії Київстар, ваш будинок підключений до нашої мережі Домашній Інтернет"
- "Мене це не цікавить, до побачення"

Через хвилину - знов дзвінок
 - "Тетяна, ви ж мене навіть не вислухали? Хто у вашій родині відповідає за підключення інтернету? "
 - "Я, інтернет у мене підключений, мене не цікавить підключення до інших провайдерів, і ви зараз витрачаєте мій час, він, між іншим, грошей коштує"
 - (в"їдливо) "І скількі ж грошей він коштує?"
 - "Достатньо багато щоб після наступного дзвінка я звернулася у вашу службу підтримки зі скаргою на нав"язливу рекламу"

Є у мене якась внутрішня чуйка що ця пані таки пробуватиме дзвонити ще раз щоб попасти на якогось іншого члена родини...ги-ги...

Ознайомилась з наказом нашого безцінного міністерства все-в-одну-дупу освіти, науки, молоді та спорту. 

Як же я ненавиджу зимовий час...вкупі з "англійською зимою" яка трималася майже весь грудень цього року він мене ледь не доконав. Якби жила сама то точно забила на все, полізла б знов гратись онлайн і плутала день з ніччю...А так хоч- не-хоч, а мусиш лягати опівночі і вставати о 8, прибирати в хаті і готувати їжу)))
І от нарешті прийшла зима, пройшло сонцестояння, день повернув на весну і тепер щодня додаватиметься трохи світла...а там і до квітня не далечко...Сьогодні нарешті скачала саундтреки до "Буч Кесседі і Санденс Кід", я їх мурличу вже третій день (сам фільм так собі, а от музика просто чудова) і стало взагалі чудово і працюватися і хазяйнуватися
Ну а окрім цього завершальна вичитка дисера на пару з дідом, сесія (в цьому семестрі у мене 7 груп, застрельте мене, бо скоро сама пристрелюся) і наближення Нового року, яке я щось взагалі не відчуваю...