Мороко В.М. Запорізька область у радянсько-німецькій війні 1941-1945рр., Запоріжжя, 2007.

«Надвечір 18 серпня радянські війська ... (в районі Запоріжжя) залишили правий берег... . Після відступу ... було підірвано частину греблі Дніпрогесу. Різниця в рівнях води вище і нижче греблі складала 38 метрів. Стіна води, що вирвалася на волю , вдарила в о. Хортиця, й покотилася далі до Каховки, миттєво затоплюючи значні ділянки обох берегів Дніпра, але особливо не захопленого німцями пологого лівого. Про силу повені говорить такий факт: аж до створення Каховського водосховища у плавнях залишилися іржавіючі залишки річкових суден, яких закинуло на 500-1000метрів, а іноді і на 1.5 км від русла ріки. До кінця 80-х років у нас писали (іноді пишуть і зараз): тисячі німців знайшли свій кінець під водяним валом. Але чому німців? Про підрив греблі нікого не попереджали. Він виявився повною несподіванкою для прибережних мешканців, величезної маси біженців, які скупчилися перед водяною перепоною, дислокованих в плавнях винищувальних загонів і військових підрозділів та госпиталів. Звичіайно кількість жертв ніхто не підраховував. Але за деякими данними число загиблих склало, ймовірно, від 75 до 100 тис. осіб».

Все було знищено водою, а далі в районі до Миколайова через підняття води були відрізані та попали в оточення війська 2-го кавалерийського корпусу та 18-ї й 19-ї армій.

Оскільки вибухи було зроблено руками НКВД, то пропоную його помітити в календарі, як день безневинних жертв червоних фашистів. Хоча я розумію, що це лише маленька краплинка серед жертв краснопузих москалів, але це дуже типове отаке відношення до українського населення і навіть до самих червоноармійців. Недарма ж червоноармійці м’яко кажучи нелюбили цих красноголовиків.

1.2. 3.