-          Ти ж говорив, що закохався,

Ти ж говорив – на все життя.

Немов пташина з клітки рвався,

Щоб з нею линуть в небуття. 

-          Все це були слова на вітер,

Та й я тоді дурненький був.

І як нагадувати смієш,

Всі ті часи, що ледь забув?

-          А ти згадай ранкові квіти…

Згадай, для неї їх збирав.

Згадай ті маки і нарциси,

Що їй в букетах дарував.

-          Пам’ятаю, були справи, 

Скільки ж клумб я зіпсував.

І люди диву дивувались:

«Хто знову шибки нам зламав?» 

-          До чого шибки тут та клумби?

Чому ти саме це згадав?

Скажи вже правду собі, ну ж бо,

Що долю сам собі зламав. 

-          Чому це? Ні, живу я добре,

Маю їжу, маю дім.

Життя моє на казку схоже,

Тепло і ласка є у нім.  

-          Авжеж… тепло… батьків хіба що,

За ласку взагалі мовчу.

Скажи, невже тобі не важко,

Коли від болю я кричу? 

-          Сказати чесно – я не чую,

Бо ти – всього моя душа.

Без тебе в світі проісную,

Тож йди від мене, поспішай. 

-          А як же ти? Невже здаєшся?

Невже дарма лиш кров пролив?

Тепер на волю з пітьми рвешся,

Бо все що мав мов скло розбив? 

-          Я… шизофренік… ось причина,

І ти і я це добре знаємо.

Завжди разом, і без зупину,

Однаково в житті страждаємо. 

-          Зберися, ну ж бо, ти - людина.

Не будь лінивцем, рвись у бій…

-          Я вже не можу, нема сили,

Життя заснуло, тож відбій. 

Ти молода, така ж як я,

Немов вогонь несамовита…

Але не знаєш, що в боях,

Переможець – завжди вбивця. 

Ти сліпо віриш в Божу силу,

В кохання поміж двох сердець.

Та я… у все це втратив віру.

Хто я тепер? Напевно мрець… 

-          Ти ще живий, і я з тобою.

Ти молодий, такий як я.

Із серцем сповненим любов’ю,

Ти ще пройдешся по гаях. 

Почуєш соловейка спів,

Та ляжеш на суху землицю.

Це важить більше тисяч слів,

Дорожче, ніж в руках синиця. 

Забудь минуле, живи справжнім,

Хоч як безтямно не кохав… 

-          А де ж бо сон подівся наший?

Я дні чотири вже не спав. 

-          Нічого, все вернеться з часом:

Погляд, посмішка і сни.

А ми з тобою завжди разом,

І в дощ, і під теплом весни. 

-          Одне в нас тіло, один розум,

Одні слова, одне в нас серце…

-          Одна любов, і ноги босі,

І сприйняття окремих терцій. 

Можливо, всі твої турботи,

З часом линуть в небуття…

-          Під світлом сонця, чи в негоді…

Все це покаже нам життя.