сьогодні я довго дивився в нікуди
тиша огортала чи то поглинала усе
день пройшов непомітно не залишивши крапки над і
мов вода крізь сито
насильно я пишу листа не тобі не собі взагалі-то нікому

ти рахуєш дні до початку нашого раю я знаю
усе пораховано
усе відміряно кимось хто придумав нашу історію
не нами мабуть

дати приїзду від'їзду номер вагону місце
час прибуття на перони твоїх сновидінь
відпускай повільно без слів без сліз мовчи
між нами дванадцять годин сорок вісім хвилин
верхня бокова і класична музика одеських вагонів

ми усі погані бо ми не ідеальні
ми ніколи не будемо такими
якими хочуть нас бачити інші
і ким бути сьогодні коли дощі без зупинно підшкірно у вени
коли вітер в обличчя з усієї сили
коли робишся сильним але водночас щораз слабшаєш
з кожним видихом із кожною такою закоханістю

без тями хотіти чуда
безмежно робитись відвертим
щось до болю знайоме але це вже старе це вже зовсім затерте
я відрікаюсь від нього
пора жити знову пора жити без болю
самообман

для чого взагалі існують на цьому світі слова коли є
щось більше за них
наприклад
говорити взаємними доторками рухами подихами або поглядами
що пронизують тіло наскрізь мов рентгенівські промені

[ Далі... ]

час молитись за нашу історію
час кохатись у горах і вбирати тепло
ти гончар бо ліпиш мене із власного тіла чи глини
навмисно вимазуєш руки щоб я обмивав їх росою

ця ніч холодних стін
тільки місяць погаслий без жодного обличчя
не бачить тебе не бачить нажаль

тільки щирість і відвертість
тільки тиша і терпіння до зустрічі
ти рахуєш дні а я рахую втрати людей
між нами лиш ми
між нами лиш мить

дуже хочеться щоб мрії збувалися
полюби мене хоча би на половину
незабаром я прийду до тебе голосом тихим
голосно дихай щоби я відчував у собі тепло

куди від'їзджають ці потяги від рідних перонів?
вони увесь час кудись мчать беззупину
бо треба десь бути
бо треба адже час не чекає війни

видихни космос там усі наші надії
у тобі живе так багато життя що аж
вино замерзає зберігаючи форму посуди
там народжуються спільні відбитки вранішніх поцілунків

усі відповіді у наших запитаннях
твоя муза безжально викрала твоє серце
дуже дивно бо я ще дихаю
тільки твій
нічий
мені тебе не вистачає
завжди
я буду різати простір думками
а ти рахуватимеш дні і все буде добре між нами

впускати зненацька осінь на дно легенів
мов гостей до спорожнілого серця
зім'ята постіль під розпашілими скронями
вже ніч під небом втомилася
вже місяць нахнюпився ріжками
і зранку мене будять до болю знайомі приголосні
я одразу ж впізнаю їх
хтось ступає невагомими поцілунками по м'яких зіницях
і я прокидаюся
так починається звичайний осінній ранок

[ Далі... ]