хочу сюди!
 

Юлія

40 років, терези, познайомиться з хлопцем у віці 35-50 років

Замітки з міткою «фінрод-зонг»

Осінь Арди. Записки толкініста.



Взявся сьогодні вже вкотре слухати "Фінрод-зонг". Дослухав до кінця і тепер записую враження. Як же воно змінюється - сприйняття. Років зо три тому я думав трохи інакше.
Що не подобається однозначно:
Доріат і доріатці... Тут нещодавно розмова була про недоліки замкнених анклавів... Однак - Доріат "Фінрод-зонга" це взагалі щось жахливе. Ось доріатці на чолі з Даероном побачили Берена та Лутіень:
"Эльфы
Тревога! Тревога! Чужой в Дориате!
Коли его! Бей его! В землю втопчи!

                         Даэрон
Что, парень? Патруль появился некстати?

                         Лютиэнь
Народ мой, опомнись! Он гость!

                         Даэрон
Помолчи.
Так, значит, ты - гость? Заблудившийся путник?
А мы-то решили - лесное зверье...

                         Лютиэнь
Он в полном сознанье лишь несколько суток.

                         Даэрон
Ты что-то забыл здесь?

                         Берен
Забыл. Вот ее.

                         Даэрон
Триста раз завяла повилика,
Триста раз упал на землю лист,
С той поры, как с нею обручился
Лучший менестрель ее земли......

                         Лютиэнь
Ты  легко слагаешь и стихи, и песни,
Но не дал отец тебе согласья до сих пор.

                         Даэрон
Это дело времени. Гораздо интересней,
Как сюда проник вот этот грязный вор!

                         Берен
Чем я прогневал сердце твое
Где преступил черту?
Я всего лишь на свет шагнул
И встретил свою мечту.

                         Даэрон
Ты не сражен рукою моей -
Я ныне скорблю о том.
Вместе с тобою смута и срам
Ворвались в наш светлый дом.

                         Берен
Чем оскорбил потомок Беорна
Этот волшебный край?

                         Даэрон
Ты продолжаешь играть со смертью?
Разрешаем - играй!

(к эльфам)
Он миновал границу чар,
С ним - разрушение и мгла.
Скажите, где наш Государь?
Он должен видеть короля!
(эльфы окружают Берена,  Даэрон уводит Лютиен)

                         Эльфы (Берену)
                         Иди своей дорогой
                         Исчезни с наших глаз.
                         Ты спешно и убого
                         Стареешь каждый час.

                         А мы вернемся в залы
                         Где лето круглый год,
                         Где четок и незыблем
                         Веков блаженных ход.

                         Над нами солнце светит
                         И слышен лютни звон,
                         Иди, невольник смерти,
                         Исчезни, тяжкий сон."
М-да, з такими ельфами не потрібно і орків... Тінгол з рок-опери - це пихатий самозакоханий дурник-парвеню, а це ж такий неоднозначний і багатогранний образ. Про Даерона я взагалі мовчу - найкращий співець Доріату все ж таки не мусить лаятись, наче п яний швець. Враження таке, ніби автори намагалися протиставити Фінроду всіх і вся:сцена, де Феанорінги б ються за корону Нарготронду є просто огидною.
Центрова сцена - звісно ж поєдинок між Фінродом і Сауроном.Власне кажучи, зовсім незрозуміло - а чому Саурон переміг?. Останній удар Фінрода був якраз доволі влучний:
Сперва ответь:
Чем так ласкает черный трон
Твои глаза, о Саурон?
Как будто мертвый блеск корон
Спасет того, кто не рожден..
Фінрод тут якраз влучив в найболючіше місце Чорного Мая - вічність на других ролях. Здається, тут якраз Саурону - ну, не впасти замертво, а хоч би завити від злоби. Замість того він відбувається відмовкою і начебто перемагає - за рахунок чого? Від усіх його наїздів відважний князь Нарготронду відбився з честю.
Поєдинок Лутіень і Саурона... Хоробра дівчина - "отдай мне то, что мне принадлежит" Трохи не зрозуміло - про що тут йдеться: про кохання, як абстракцію, а чи про особу самого Берена. Якщо про особу, то... Милі мої прекрасні дами, якщо ви між собою і говорите щось таке, то постарайтеся, щоб ми вас не чули.smile
Щодо кохання, котре не знає правил... Завжди був проти міжрасових шлюбів, нічого доброго вони не дають. У Професора напівкровні завжди або ельфи, або люди. Діор вважав себе ельфом, як і Еаренділь та Ельвінг. Ельрос "став людиною", тобто прийняв смертну долю, однак напевне зостався душею ельфом, хоч і смертним. Його нащадки - люди. Ельронд - ельф... В реалі, однак, особа, народжена від міжрасового та навіть від міжнародного шлюбу часто є розполовиненою духовно, і життя її є досить важким. Правила - водися ворон з вороном - встановлювали наші предки недаремно. Не можна ставити любов понад усе, в тому числі і понад закони збереження роду.
Ну, і ляпи по тексту.
Галадріель називає Фінрода єдиним братом, в той час, коли Ородрет ще живий, ну і двох загиблих не можна ж списувати з рахунку.
В Нарготронді невідомо звідки взявся Карантир. Звісно ККК весь час робили шкоду разом, однак, тут їх було таки двоє.
Пісню Феанорінгів "Клятва" могли б співати Маедрос з Маглором перед останньою вилазкою. "Гибнут дававшие клятву один за одним" - на час Нарготрондської усобиці вся дружна сімка була жива і здорова.
Тепер що подобається.
Беззаперечно - Галадріель і її дует з Фінродом.
Ты скажи мне, вереск, скажи,
Зелен ли твой летний наряд?
Легок ли цветущий твой плат
Под которым спит мой брат,
Мой любимый брат, все простивший брат?
Ты скажи мне, Память, скажи,
Как он бросил все, что имел,
Свет какой звезды в нем горел?
Как предвидеть он посмел
Общий наш удел, проклятый удел?

Финрод:Смотри, сестра, смотри, на мне любовь оставит шрам.
       Беда и боль вдали - ноги моей не будет там!
Галадриэль:Но я сказала: Брат, мы все-таки пойдем вперед.
           Над нами день угас, но там, вдали, горит восход
Ты скажи мне, берег, скажи,
Как мы отреклись от Даров,
Как мы потеряли наш кров...
И под горечью утрат
Шел вперед мой брат, мой любимый брат.
Ты скажи мне, Слава, скажи,
Что могла ты нам предложить?
Ты встречала нас в цвете лжи,
В клевете чужих наград.
И, смотря назад, мне сказал мой брат:
Финрод:     Смотри, сестра, смотри, с Гордыней обвенчалась Смерть.
            Здесь нужно быть, как все. Боюсь, мне это не суметь.
Галадриэль: Но я сказала: Брат, я все-таки пойду вперед.
            У нас надежды нет, но там, вдали, горит восход.
Ты скажи мне, Верность, скажи,
Чем ты покоряешь сердца?
Почему с тобой до конца
Был единственный мой брат,
Мой любимый брат,
Все простивший брат?.
Ты скажи мне, Гибель, скажи,
Как среди теней и снегов
Слышал он твой сумрачный зов?
Как меня сильнее был
Шелест твоих крыл, беспощадных крыл.
Смотри, мой брат, смотри, покоя сердцу не найти.
Одна душа у нас - но как же разнятся пути!
Но там в конце разлук, в краю без горя и невзгод
Над встречей наших рук зажжется золотой восход

Є у мене запис, як це співає Лора Бочарова. Голос Лори мені подобається
більше - взагалі вражаючий голос. Але й дует з "Тампля" непоганий.
Хоча зі змістом я згоден лише наполовину. Не були "всі" вже аж такі погані - відвага з гордістю суміщаються дуже добре.
Фінрод в темниці - "Когда-то был я королем гордым..." Вражає до сліз.
Балада Фінрода "Істина" Завжди її любив.
А найулюбленішим місцем для мене є "Клятва Феанорінгів". Чому і не люблю, коли їх кривдять, синів Вогняного Духа. Обітниця є обітницею.
                         Древняя клятва ведет за собою наш род.
                         Древняя клятва связала нас кровью чужой.
                         Древняя клятва сильнее родства, крепче стали ангбандских ворот -
                         Но это наш бой.
                         Это наш бой.
                         Это наш бой.
                         Укравший камни - умрет.

                         Звездные камни - наш светоч, наш дар и позор.
                         Свет их теперь оскверняет корона Врага.
                         Звездные камни в руках наших стиснуть клялись мы тебе, Феанор,
                         Не правда ли, брат?
                         Ответь мне, мой брат,
                         Когда же, мой брат,
                         За все поплатится вор?

                         Светом венца звездного свода,
                         Кровью отца, именем рода,
                         Клятву даю в сердце у Ночи -
                         То, что отец начал, закончить!
                         Клятву скрепить о Сильмариллах
                         Вас призываем, Древние Силы!
                         Кровью свинец в жилах прольется,
                         Если святыня к нам не вернется!
                         Прокляты будут руки любые,
                         Что прикоснуться к камням решили!
                         Стуком сердец выкуем молот -
                         Вражий венец будет расколот!

                         Будь мне свидетель, западный ветер -
                         Клятва дана!
                         Пусть мне напомнят горькие волны -
                         Клятва дана!
                         Бейся о знамя, ярое пламя -
                         Клятва дана!

                         Только одна у нас ныне надежда,
                         Клятва дана, но земля нас не держит...

                         Гибнут дававшие клятву один за одним.
                         Видно, была тяжела она нам семерым.
                         Звездные камни в руках наших стиснуть клялись мы тебе, Феанор -
                         И тот, кто в живых,
                         Остался в живых,
                         За всех остальных
                         Исполнит наш договор.

                         Гончими псами летим через ночь по следу своих утрат.
                         Путь безнадежен, но так суждено - мы знаем об этом, брат,
                         Не правда ли, брат?
                         Ответь мне, мой брат,
                         Когда же, мой брат?...
Мені здається - мабуть я таки неправильний ельф, і нерозкаяний язичник, що такі почуття сильніші за будь-яке кохання. Фінрод теж цієї крові - "честь моя дороже, чем голова". Горді Нолдор - респект і шаноба тим, хто не здається.