Розмова з кореспондентом газети «Голос України» від 21 січня 2011 року.
— Валерію Петровичу, яким був для вас минулий 2010 рік?
— Йду в ногу з часом, в Інтернеті відкрив персональний сайт. Випустив диск «Без адреси». Виступав із концертами в Борисполі, Броварах, Раві-Руській, Нововолинську і ще в десятках міст України, всіх не злічу. 18 вересня виступив на майдані Незалежності в Києві.
— 65 років — це багато чи мало?
— Як на мене, життя ніколи багато не буває. А щодо нас, артистів, ми завжди в русі й серед людей, тому, мабуть, не помічаємо цих літ. Нібито є законопроект — підвищити пенсійний вік чоловікам, а я сам собі цей поріг збільшив, літ до 80. Не сиджу склавши руки, щодня працюю, репетирую і, звичайно, готуюся до зустрічі з глядачами.
— Як склалась доля інших учасників «Тріо...» — Антоніни та Світлани Мареничів? Чи підтримуєте з ними стосунки?
— Мабуть, як Україна мріяла про самостійність, так і кожен артист мріє про сольні виступи. З 2005 року і я, і Антоніна виступаємо поодинці. Спілкуємося, аякже — маємо сина Богодара. В Антоніни прекрасний голос, записує нові пісні, сама пише слова.
— А Світлана?
— Живе в Луцьку, але, наскільки знаю, пісенними справами не займається.
[ Дивитися далі ]